Найкращі часи
- Автор: Ткачук Галина Сергіївна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Проект Електрокнига
- ISBN: 978-617-7026-04-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Найкращі часи». Краткое содержание книги:
Хочеш пройтися парком на прізвище Коцюбинський чи потрапити до почту Вербового короля? Мандрувати електричками й автостопом?.. Науково доведено: вдумливе прочитання цієї книжки наближає Найкращі Часи до читача.
Книжка розповсюджується в рамках проекту «Електрокнига», одночасно в паперовому і в електронному варіантах. Паперовий варіант з доставкою по Україні можна замовити за e-mail: elektroknyga@mail.ua, посилання на скачування електронної версії отримати на сайті «Автура» [www.avtura.com.ua].
— Пасажири, будь-ласка, повиходьте з вагонів. Я так хочу порожнім проїхатися!
Усі перезирнулись. Так і є. Просто здалося.
— Пасажири, на Бога, повиходьте з вагонів. Я так хочу самотнім проїхатися!
Що ж. Але треба то треба. Першим вибіг дядько у довгому вузькому пальті, за ним з вагона погналася я. І ось уже висипали всі, останньою додибувала до виходу старесенька бабуся.
А ще одна бабуся заснула, відкинувши голову далеко назад, можливо, іще у ті часи, коли не повипадали її молочні зуби. Порожній потяг рушив, вагони, зрадівши звільненню, підстрибували і тарахкотіли, і, певно, бабусі снилося величезне осіннє море.
Я ж, вибігши на платформу, стала віддалік від течії пасажирів, вперлася руками в боки і задерла голову вгору.
На високій кам'яній стелі являв себе величезний медальйон. Без обличчя всередині.
Тисяча шматочків
Звісно, мені не щодня випадає їздити трамваєм. Як правило, я беру таксі. Або користуюся одним із двох моїх автомобілів: великим рожевим або маленьким чорним. А ще, буває, потреба транспорту взагалі не постає, бо мене, як Ганімеда, щось підхоплює і несе. І одне незрозуміло: чому я щодня по два рази на день опиняюсь у громадському транспорті.
— Ану встаньте! Якого чорта ви всілися на місце кондуктора?!
— Бо це місце уже не належить кондуктору. Проїзд давно безплатний!
— До чого тут це? Я працюю кондуктором на залізниці, а це — моє місце.
Я заклала пальцем книгу, в яку ще кілька секунд тому була глибоко занурена, і перейшла на вільне місце поруч. Але і тут мене спіткала задовбаща цьоця:
— Дівчино, встаньте, будь ласка, це місце для вагоновода. Місця для студентів у другому вагоні, до того ж усі стоячі.
— Я не студентка! — голосно заперечила я, відпихнувши носочком чобітка яблучний качан, який щойно до мене докотився, — я — філолог.
— Місця для осіб із вищою освітою гуманітарного профілю так само у другому вагоні, — доброзичливо посміхнулася жіночка, яка сиділа на сусідньому кріслі під табличкою «Місце для водія фунікулера».
Місце для філолога посів грубезний мужик, який читав газету «Дзеркало тижня».
— Перепрошую, — кажу, — виглядає на те, що це місце для філолога.
— Ну так і є, — сказав грубим голосом грубий мужик, відірвавшись від читання. — Я філолог, тому тут і всівся.
— Мені доведеться висловити сумнів у тому, що ви філолог. Бо у цьому трамваї філолог я.
— Що ж, аби підтвердити це, вам доведеться показати диплом із додатком.
Я показала.
— Матінко моя! — заголосив мужик. — Але ж і філолог! З рідної мови яка низька оцінка!
— Це тому, — кажу, — що оцінку ставлять не середню, а останню. А останнім у вивченні мови іде синтаксис.
— А синтаксис, значить, вчити не треба?! — театрально вигукнув грубий.
— Та треба. Але була одна обставина.
— Яка?
Я нахилилася до мужика і дещо прошепотіла йому на вухо.
— О Боже! — обурився мужик.
— Та це ще не все. Потім виявилося, що вона зовсім не…
Я знову нахилилася до нього і вшепотіла другу частину історії.
Грубий аж гавкнув від обурення. Потім заспокоївся і сказав:
— Тепер я бачу, що ви — справжній філолог. І я таки мусив би поступитися вам місцем. Але ситуація така: я — бухгалтер, але працюю в одному великому видавництві. Тому, коли побачив, що на місці бухгалтера сіла бабуся, я вирішив посісти місце філолога. Але якщо ви умовите бабусю пересісти на місце для пенсіонерів, я охоче сяду на своє місце і звільню ваше.
Хай як дивно, бабуся, до якої я ішла, уже чула нашу розмову.
— Люба пташечко, — сказала вона, — мила зозуленько. Перепілочко. Ти б не смикала зайвий раз літніх людей, а сіла б отам в куточку на місце домогосподарки.
У мене по щоках потекли гарячі сльози:
— Навіщо стільки років учитися?! Щоби їхати у трамваї на місці домогосподарки?!
— Ну то знайди собі роботу! — закричав хтось.
— Та я знайшла, але на моє місце сів отой чоловік, оскільки на його місце сіла оця бабуся.
— Порятуйте хоч ви цю жахливу ситуацію, — звернулося до бабусі кілька голосів.
— Я б залюбки пересіла на місце для пенсіонерів, — незворушно відповіла бабуся, — але, по-перше, на ньому уже хтось сидить, а по-друге — я іще працюю, я — працівник рибного господарства. А такого місця взагалі немає, я двічі обійшла весь салон.
— Як це немає?! — почувся голос огрядної тітки. — Як це немає місця для працівника рибгоспу, якщо я саме на нього всілася?! Ви просто не бачите відповідної таблички, бо її затуляє моя величезна спина. Але і я не можу розв'язати цієї прикрої проблеми, бо ж я співробітник водоканалу, а такого місця точно нема, і я підозрюю, що раніше воно було там, де тепер виламане крісло. Тому вам, любонько, я просто раджу сісти на місце для вагітних.