Магам можна все

— Пробачте, — сказав я, справді почуваючи щось на кшталт зніяковіння. — Насправді я зовсім не такий брутальний… Я хотів тільки…

— Позбавте мене свого товариства.

Сказано було переконливо й вичерпно; секунду потупцявши на місці, я повернувся на початкову позицію.

Пан голова дивився на мене з протилежного кутка. Дивився водночас зі співчуттям та зловтіхою.

ПИТАННЯ: Що таке ініціювальний предмет?

ВІДПОВІДЬ: Це головний магічний предмет, що дозволяє призначеному магу здійснювати магічні дії. Ініціювальний предмет вручається призначеному магові на вічне користування в разі успішної атестації.

ПИТАННЯ: Чи потрібен ініціювальний предмет уродженому магу?

ВІДПОВІДЬ: Ні, не потрібен.

ПИТАННЯ: У якому вигляді існують ініціювальні предмети?

ВІДПОВІДЬ: У вигляді мініатюрних чарівних паличок, перснів, медальйонів, браслетів та ін. ювелірних виробів, у гірських умовах інколи — посохів.

ПИТАННЯ: Що відбувається в разі втрати магічного предмета?

ВІДПОВІДЬ: У разі втрати магічного предмета власник має подати заяву до місцевої комісії протягом десяти днів і не пізніше. Комісія розглядає заяву і, залежно від обставин, або призначає штраф і видає потерпілому новий магічний предмет, або позбавляє його магічного звання.

Через два дні я навідався до контори праворуч від ринку — щоб чисте було сумління, ні на що не сподіваючись. Побитий міллю чиновник видав мені довідку, на якій кривим почерком записані були три адреси — ці троє бажали продати мені камінчики.

За першою проживала бідна вдова, що розпродувала різне начиння й прикраси. Я купив у неї перстеник із рубіном — просто з жалю.

За другою адресою мене зустрів парубійко років п’ятнадцяти й запропонував на вибір цілу скриньку з коштовностями. Одразу зметикувавши, в чому річ, я пообіцяв про все доповісти його матері; змінившись на лиці, парубійко благав мене цього не робити. У матері так багато дрібничок, вона не помітить пропажі, натомість він, юнак, що робить перші кроки по життю, має миритися з принизливою бідністю. Мати скнара й не дає на найпотрібніші витрати тощо. Я пішов, залишивши парубчака сам на сам із його проблемами.

Третьою адресою був якийсь заїжджий двір на околиці. Я довго думав, а чи варто тягтись так далеко й по таких брудних вулицях, але врешті-решт звичка доводити діло до кінця примусила мене витратити гроші на карету з кучером і навідати готель «Три віслюки».

І я не пошкодував про витрачений час.

— …Їй-право, не схожі ви на скупника, ласкавий пане. Їй же богу, не схожі…

Старигань був аж ніяк не бідний — йому належала велика частина возів, що заставили все подвір’я, і гори мішків на цих возах, і коні, і мули, і ще купа всякого добра — проте він зупинився в найменшому, найвошивішому номері «Трьох віслюків», одягнений був у засмальцьований каптан і мішкуваті штани з величезними латками на колінах, і я на власні очі бачив, як він дбайливо підібрав шматок мотузки, що валявся на подвір’ї: річ потрібна, придасться…