Магам можна все

— Так, — сказав я.

— Моя вам рада, — голова відпив із келеха. — Не слухайте нікого, не давайте спровокувати себе, не будіть у собі хибне почуття справедливості. Кореневе замовляння Кари існує не для того, щоб когось карати… А для володіння ним. Володіння — і все. Відірвіть голову вашому глиняному боввану, але лише в останній день обумовленого терміну. Щоб не пропустити ні дня. А кого ви при цьому покараєте — зовсім однаково, запевняю вас, Хорте, — і він відпив знову.

— Справді? — спитав я недовірливо. — А я чув…

— Члени правління клубу, — продовжував голова, не слухаючи мене, — не мають права брати участі в розіграші. Проте, — він зробив хитре обличчя. Нахилився до мого вуха, так що сова на його плечі незадоволено затопталась. — Ейфоричне відчуття, пане зі Таборе. П’янить сильніше за вино… До речі, пробачте за нескромне питання. Яка природа вашої хвороби, тієї самої, що не дозволяє вам пити спиртне? Я можу порекомендувати першокласного лікаря…

— Спасибі, — сказав я поспішно й, можливо, не зовсім чемно. — Спасибі, я… поки що не потребую.

— Як хочете, — голова трохи образився. — До речі… вам не здається, що жінка в магії так само доречна, як миша в бочці меду?

— А? — я відірвав погляд від незнайомки в чорному.

— Так-так. Ця дивна пані, на яку ви з такою цікавістю дивитесь… Така собі Ора Шанталія. Яка ось уже декілька років наполегливо приходить на кожний розіграш… Нащо їй Кара, як ви думаєте?

— Хтозна, — сказав я повільно.

Голова правління пожував губами:

— Кара в руках стерви — це… Це жахливо. Я надіюся, їй не виграти Заклинання… Я мало знаю її й нічого не можу сказати точно… Але вона справді справляє враження стерви. Навіщо, наприклад, ця виставка брязкалець на поясі? Усі ці обереги, камінчики…

— Камінчики, — повторив я задумливо.

— Так… При тому що ініціювальний предмет у неї — не паличка, не брошка й не перстень, а штучний зуб у роті, можете мені повірити…

— Невже? — я здивувався такій обізнаності.

— Так… — похмуро кивнув голова. — Це не зовсім пристой, о — приходити до нашого клубу з оберегом від чоловічого свавілля, вам не здається? Якби вона була чоловіком, її давно б попросили зняти половину брязкалець або покинути залу. Але всі мої колеги, до яких я звертався з цією пропозицією, тільки відмахувались — вона, мовляв, єдина особа жіночої статі, якщо певності в собі бракує, хай утішається сумнівними артефактами…

— І справді, — сказав я, дивлячись, як пані в чорній сукні попиває вино за столиком у протилежному кутку.

— Коли вона вас у грубій формі відріже, — сказав голова, простеживши за моїм поглядом, — не кажіть, що я вас не попереджав.