Жменя вічності
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Зорі в твоїх долонях #1
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 966-7831-62-0
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Жменя вічності». Краткое содержание книги:
Випадкова зустріч приводить головного героя у табір заколотників. Режим інопланетних загарбників, який, здавалося, житиме вічно, раптом починає тріщати по швах... Та навіть сили добра, що мають урешті-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Інакше кажучи, все, як у нашому житті. Бо це книжка про нас із вами. І до дідька космольоти та просторові переходи.
Адже Вічність насправді у наших руках. Просто у жменях.
— Пан Шанкар говорив щось про ракетну атаку, — зауважив я.
Імператор кивнув:
— Перші транспорти з окупантами не сядуть на планету, вони будуть знищені позитронними ракетами. Їх у нас вже дев’яносто вісім одиниць. Усі ці роки професор Шанкар займався їх виготовленням. Крім того, склади в Катакомбах дощенту забиті звичайним озброєнням, що залишилося ще з довоєнних часів.
Аґатіяр спохмурнів.
— Ну, припустімо, що вам вдасться збити дев’яносто вісім транспортів. Припустімо також, що звичайних ракетних установок вистачить ще на певну кількість чужинських кораблів. А далі?
— Ми не діятимемо так прямолінійно. Наша тактика полягатиме в здійсненні диверсійних актів. А позитронні ракети — це крайній захід. Перші п’ять-шість штук — як вітання. Мовляв, ласкаво просимо, дорогі гості. А ще ця атака має відвернути увагу Чужих від шатла, щоб містер Матусевич зміг безперешкодно вивести його за межі контрольованої орбітальними станціями зони. Протирадарний захист — це добре, але підстрахуватися не завадить.
Як і під час розмови з Шанкаром, мені аж стислися груди. Виходить, я справді полечу. Полечу в справжній космос, до справжніх зірок!..
А Рашель радісно поглянула на мене, потім на імператора:
— То ви допоможете мені? Я повернуся додому?
— Так, моя люба, — відповів Падма. — Звичайно, ми допоможемо тобі. А заразом допоможемо й собі. Ми мусимо якнайшвидше зв’язатися з вашим урядом, щоб він скориґував свої плани. Нас не треба готувати до повстання, ми вже готові до нього. Тепер справа за вами. Скоро чужинцям буде не до дром-зони, у них з’явиться купа проблем на самій Магаварші.
Якийсь час Рашель мовчала.
— Ви вважаєте, що це й було завданням татової команди? Підготувати повстання і змусити Чужих до вторгнення на планету?
— Я цього певен. Чужі, звісно, не дурні, але вони не знають однієї важливої речі.
— Якої?
— Що ви спостерігаєте за нами вже двадцять років. Якби вони знали, то не сунулися б на Магаваршу, а зосередили б увагу на підступах до системи. До того ж їхнє рішення окупувати планету свідчить про те, що їм нічого не відомо про катастрофу корабля. Напевно, вони вирішили, що на Магаваршу висадився цілий загін ваших аґентів, які навіть прихопили з собою дітей. — Падма силувано всміхнувся. — І ми маємо скористатися з цього. Зараз наше першочергове завдання — встановити контакт з Террою-Ґаллією й погодити подальші дії.
— І хто ж буде нашим представником на переговорах? — поцікавився я.
— А як ви думаєте? — З цими словами імператор поглянув на Шанкара. — Кому ще можна доручити таку відповідальну місію? Та й він сам нізащо не погодиться на будь-яку іншу кандидатуру. Зрештою, він наш патріарх і більше за всіх заслужив право представляти Магаваршу на перших за останні сто років міжнародних переговорах.
— Йому потрібен помічник, — несміливо зауважив Аґатіяр. — Ну, скажімо, референт чи секретар…
— І перекладач не завадить, — так само несміливо додала Ріта. — Та й лікар на кораблі має бути.
Імператор кивнув:
— Ясна річ, ви теж полетите. І я б радо полетів з вами, але… — Він похитав головою. — Моє місце тут, на Магаварші.
14
Цього разу наша тригодинна подорож по Катакомбах не закінчилася черговим підйомом на ліфті. Проминувши кілька шлюзів, ми опинились у великому анґарі. Там стояло з десяток ґравікарів і дві старі армійські амфібії, що поєднували функції бойового флаєра та глибоководної субмарини.
Ще при проходженні шлюзів імператор затемнив прозорий ковпак кабіни, тому п’ятеро людей, що знаходилися в анґарі, не могли нас бачити. Втім, їхніх облич я теж не розгледів, позаяк стояли вони далеченько, а освітлення тут було тьмяним.
Падма кілька разів мигнув фарами, мабуть даючи умовний сиґнал. Двоє з цієї ґрупи залишилися на місці, а решта троє, помахавши нам руками, забралися досередини найближчого ґравікара. Запустивши двигун, вони рушили до виходу з анґара. Тільки коли перегородка шлюзу за ними опустилася, імператор відкинув ковпак кабіни і сказав:
— Ну все, можемо виходити. Ті двоє з вашої команди, містере… капітане Матусевич. Адже вам знадобиться не лише лікар, а й другий пілот з бортінженером.