Від диктатури до демократії
- Автор: Шарп Джин
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Мар’яна Шипош
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Від диктатури до демократії». Краткое содержание книги:
Однак демократичні сили повинні врахувати, що невдоволення і непокора серед військових і поліції можуть бути дуже небезпечними для них самих. Солдатів і поліцію можуть очікувати суворі покарання за будь-який акт непокори і навіть страти за спробу повстання. Демократичні сили не повинні закликати військових до негайного повстання. Натомість, якщо є така можливість, треба дати їм зрозуміти, що існує безліч безпечніших форм відкритої непокори. Наприклад, поліція та армія можуть зволікати з виконанням репресивних наказів, не знаходити розшукуваних осіб, попереджувати учасників руху опору про очікувані репресії, арешти чи депортації, а також не надавати вищим військовослужбовцям важливу інформацію. Невдоволені офіцери у загальній низці наказів можуть «не помітити» наказів про репресії, солдати можуть стріляти над головами демонстрантів, а цивільні службовці можуть губити дані та інструкції, працювати неефективно, і «хворіти», залишаючись вдома аж до повного «видужання».
Зміни у стратегії
Стратеги політичного спротиву повинні постійно контролювати реалізацію генеральної та конкретних стратегій окремих кампаній. Можливо, наприклад, боротьба буде просуватися не так, як очікувалось. В такому разі слід внести необхідні зміни у стратегію. Що можна зробити для зміцнення руху опору та перехоплення ініціативи? Необхідно визначити проблему, провести стратегічний аналіз, можливо, перерозподілити обов’язки між різними групами учасників боротьби, мобілізувати додаткові джерела сили і розробити альтернативні варіанти дій. Після цього новий план слід негайно втілити в життя.
І навпаки, якщо боротьба просувається значно успішніше, аніж очікувалось, і диктатура розпадається швидкими темпами, як скористатися цими несподіваними здобутками з тим, щоб прискорити повалення диктатури? Розгляньмо це питання в наступному розділі.
Розділ дев’ятий
ЗНИЩЕННЯ ДИКТАТОРСЬКОГО РЕЖИМУ
Кінцевий наслідок добре організованих і успішних кампаній політичного спротиву полягає у зміцненні руху опору та розширенні суспільних сфер, в яких контроль диктатури буде обмежений. Під час проведення цих кампаній також накопичується важливий досвід політичного спротиву та відмови від співпраці, який стане у нагоді, коли рух опору набуде широких масштабів.
Як зазначалося у третьому розділі, для збереження своєї могутності диктатори потребують покори, співпраці та підпорядкування. Не маючи доступу до джерел сили, політична влада диктаторів слабне і врешті-решт зникає. Отже, найважливіше, що необхідно для повалення диктатури, — позбавити її підтримки. Варто розглянути, як політичний спротив може вплинути на джерела сили.
Доступними засобами підриву морального та політичного авторитету режиму — його легітимності — є символічне невизнання та спротив. Чим міцніший авторитет режиму, тим більше йому упокорюються, а, отже, він може розраховувати на більшу співпрацю. Для того, щоб створити серйозну загрозу диктаторському режиму, морального осуду замало, — його слід підтвердити діями. Відмова від співпраці і покори надзвичайно важливі для ізоляції джерел сили режиму.
Людські ресурси — це друге (після авторитету) важливе джерело сили режиму, що означає кількість та значущість осіб чи груп, які підкоряються, співпрацюють або допомагають диктаторам. Відмова від співпраці значної частини населення може створити серйозні проблеми режимові. Наприклад, якщо цивільні службовці вже не працюють ефективно або навіть не виходять на роботу, це може серйозно порушити функціонування адміністративного апарату. Здатність диктаторів здійснювати свою волю буде так само значно послаблена, якщо серед людей чи груп, які відмовляються від співпраці, є спеціалісти, що володіють особливими знаннями та навиками. Навіть здатність диктаторів приймати адекватні рішення та провадити ефективну політику може серйозно постраждати внаслідок таких дій.
Якщо послабити або кардинально змінити психологічні та ідеологічні впливи — так звані нематеріальні чинники, — які змушують людей підкорятися і допомагати правителям, населення буде більш схильним до непокори і відмови від співпраці.
Влада диктаторів також прямо залежить від доступу до матеріальних ресурсів. Якщо контроль над фінансовими ресурсами, економічною системою, власністю, природними багатствами, транспортною системою та засобами зв’язку перебуватиме в руках фактичних або потенційних опонентів режиму, це означатиме, що ще одне важливе джерело сили режиму стане вразливим або й буде усунене. Страйки, бойкоти та розширення автономії в економічній сфері, системі зв’язку і транспортних засобів також сприятимуть послабленню режиму.