Жлобологія
- Автор: Водичка Густав, Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Мистецька агенція «Наш Формат»
- ISBN: 978-966-97344-0-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Жлобологія». Краткое содержание книги:
Книга є рекомендованою для читання всім, хто вважає себе «інтелігентною людиною», «елітою нації», «душой народа», «знавцем істини», відданим адептом «масковского православія» та й, зрештою, кожному, хто хоч раз ставив собі запитання: «Чому в Україні з історією і з добробутом не склалося?».
У всіх текстах збережені особливості мовлення авторів. Уживання ненормативної лексики в окремих авторів не є самоціллю, бо дозоване і вмотивоване емоційністю розмови. Це є невід’ємною складовою діалогу і водночас відтворює авторську стилістику викладу думок. Кожен з авторів у природний для себе спосіб тлумачить певні філософські та культурологічні категорії, про які йдеться в роздумах.
Небажано читати цю книгу людям з обмеженими розумовими здібностями, спричиненими браком освіти, культури та виховання, адептам різних людиноненависницьких ідеологій, особам із ознаками політичної шизофренії та інших афективних станів, дітям до 18-ти років, а також людям із нестабільною психікою.
Про медійне жлобство
Останнім часом мене шалено звеселяють зразки рекламного жлобства. Величезні борди з обличчями невідомих людей і написами: «Любимо, віримо, чекаємо!» чи «Пробач мені, сонечко!». Під час відкриття виставки Деміена Хьорста в Києві, недалеко від PinchukArtCentre висів банер проекту «Реквієм» із зображеним на ньому черепом, а на передньому плані, на будівлі Бессарабського ринку — величезний рекламний борд з усміхненим дівочим обличчям, обрамленим трояндами і діамантами, і написом: «С днем рождения, Мариночка!» Причому за своїми розмірами ця Мариночка перевершувала Хьорста втричі. Ось таке співвідношення двох культур, двох світів, до речі, не на користь Хьорста. Або, наприклад, наше регіональне херсонське телебачення, програма привітань «Скіфія», в якій на тлі фотографій іменинників і ювілярів з червоними, засвіченими спалахом очима, на тлі фотографій застілля спершу зачитуються графоманські вірші, а потім демонструють не менш жахливі кліпи на пісні Люби Успенської або Михайла Поплавського.
Про мат у мистецтві
Не пам’ятаю, хто сказав, але звучить це красиво: «ГУЛАГ вивалив у російську мову повний цебер помиїв». Мат у сучасній мові служить сполучною ланкою, і уявити собі її без нього неможливо. Хочемо ми цього чи ні, та присутність мату в мові більшості наших співвітчизників — це об’єктивна реальність, яку в творчості ігнорувати неможливо. Навіть глибоко інтелігентні люди, спотикаючись у темному під’їзді і падаючи личком в лайно, вживають нецензурні слова.
Тексти в моїх роботах відіграють величезну роль, іноді більшу, ніж самі зображення, і вживання мату в текстах — абсолютно гармонійне для моєї творчості. Спершу, як правило, народжується текст, а картинка — це вже радше ілюстрація до нього.
Про комунальне виховання і любов до серіалів
Більшість наших співвітчизників, вихованих в умовах розвиненого соціалізму, абсолютно не цінують чужу територію і не визнають права людини на недоторканність приватної власності й особистого життя. Вони досі живуть за законами комунальної квартири, виявляючи надмірну цікавість до подій, які відбуваються за стіною. Сучасні серіали сповна задовольняють їхні потреби в побутовому вуаєризмі, надаючи щонайширші можливості для спостережень за чужим життям і перипетіями, що відбуваються в ньому. Перегляд серіалів принизливий для культурної людини і теж є різновидом жлобства.
Про мімікрію жлоба в середовищі нової буржуазії
«Наших людей» за кордоном легко вичислити через наявність борсетки — практично обов’язкового атрибуту для жлобів середнього класу. Хоча нині жлоб із середовища нових буржуа навчився прекрасно мімікрувати, «косити» під цивілізовану, культурну людину. Він пройшов усі стадії — починаючи з малинових піджаків, «гаєк-голдяков», цепур і «гімнастів», продовжуючи Дольче-Ґаббана-Армані-Версаче — і тепер може бути вдягнений у дуже дорогу, але не зухвалу річ. Та при цьому людина залишається справжнім жлобом, зберігає всі свої внутрішні принципи, звички і нахили. Такого жлоба легко розпізнаєш через дві-три хвилини розмови: за особливим виразом очей, за манерою говорити і непохитною впевненістю в правильності своїх поглядів. Людина ні на секунду не сумнівається у власній значущості, та й сумнів як такий узагалі їй невластивий. Власне, відсутність сумнівів з приводу своєї правоти — одна з головних рис жлоба.
P.S. Жлобство — тема невичерпна, і говорити про неї можна безкінечно. Так що наразі закінчимо, а далі — побачимо...
Павло Жарко. «Малевич», 2012 р.
Дмитро Горбачов
Фото: rarebook.livejournal.com
Дмитро Горбачов — мистецтвознавець. Професор кафедри суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. Спеціалізація: історія та теорія образотворчого мистецтва. Народився 1937 р. в м. Алапаєвську Свердповської області (Росія). 1954 р. вступив до Київського університету на історико-філософський факультет. З 1959-го працював у Музеї українського образотворчого мистецтва, 1970-го — звільнений з роботи (з ініціативи КДБ). Організатор виставок в Україні і за кордоном: «Олександр Богомазов» (Тулуза, Франція, 1991), «Україна і авангард», (Мюнхен, 1993), «Мистецтво України XX ст.», (Київ, 1999—2000), «Дух України. 500-ліття живопису», (Вінніпеґ, Канада, 2000), «Олександр Архипенко. Збережено в Україні» (НХМУ, 2001, Київ), «Феномен українського авангарду 1910—1935 рр.» (Вінніпег, 2001—2002; Київ, 2002), «Перехрестя: Український модернізм. 1910—1930» (Чикаго, Нью-Йорк, 2006—2007) та ін. Лауреат премій імені І. Огієнка, імені О. Білецького. Автор книг «Український авангард» (1996), «Малевич та Україна» (2006) та ін., а також документальних фільмів «Казимир великий, або Малевич селянський» (1994), «Олександра Екстер» (2005), «Український кубофутуризм та Олександр Богомазов» (2006). Упорядник альбому «Шедеври українського живопису. Від Апімпія Печерського до Казимира Малевича. Українське малярство останнього тисячоліття» (2009). Консультант міжнародних аукціонів Sotheby’s та Christie’s, київського «Мистецького арсеналу».