Євангелія від Ісуса Христа

Йосип усе ж таки став розпитувати, де тут караван-сарай, можливо, вони зможуть відпочити там протягом решти дня і протягом наступної ночі, бо хоч Марія і далі скаржилася на гострий біль, не було схоже, що дитина народиться протягом найближчих годин. Але караван-сарай на протилежному боці села, як і слід було сподіватися, виявився брудним і гамірним — щось середнє між базаром і стайнею — і хоч, з огляду на ранню годину, ще не був переповнений людьми, проте затишного куточка в ньому не знайшлося, і неважко було уявити собі, що там робитиметься надвечір, коли притарабаниться цілий натовп погоничів верблюдів та мулів. Подорожні повернули назад, Йосип залишив Марію в затінку смоковниці у вузькому проході між двома будинками й пішов шукати старійшин синагоги, тобто задіяв свій перший план. Але в синагозі він знайшов лише сторожа, й той зміг допомогти йому тільки тим, що покликав одного з хлопчаків, які гралися на подвір’ї, й наказав йому провести приїжджого чоловіка в дім одного зі старійшин — той, мовляв, вислухає його й дасть необхідні розпорядження. Доля, яка захищає невинних, коли про них згадує, захотіла, щоб Йосип, ідучи за своїм провідником, проминув те місце, де він залишив чекати Марію, і це її врятувало, бо зловісна тінь смоковниці мало не вбила її, обоє припустилися непрощенної помилки, адже вони виросли в краю, де росте багато таких дерев, і мусили б знати, чого можна від них чекати. Звідти вони, не плекаючи особливих надій, разом подалися шукати старійшину, що, як виявилося, був у полі й повернеться пізно, так принаймні пояснили Йосипові. І тоді тесля зібрався з духом і голосно запитав: Якщо ви мене чуєте, то в ім’я Бога, який усе бачить, чи не знайдеться в цьому домі або в якомусь іншому притулок для моєї дружини, бо вона скоро має родити, не може бути, щоб не знайшлося тут для неї якогось куточка, а більше нам нічого й не треба, бо мати ми маємо свої власні, ми привезли їх із собою, і чи не знайдеться у вашому селі повитухи, яка допомогла б моїй жінці? Йосипові було соромно привселюдно говорити про такі інтимні речі, він червонів і ще більше соромився, відчуваючи, що червоніє. Рабиня, яка зустріла його у воротях, вислухала його слова, в яких було прохання й був протест, і пішла в дім, щоб там їх переказати, й повернулася з відповіддю, що тут їх прийняти не можуть, нехай вони попросяться в якийсь інший дім, але навряд чи вони його знайдуть, тож її господиня радить їм розташуватися в одній із печер, яких так багато в навколишніх горах. А де ми знайдемо повитуху? — запитав Йосип, і рабиня йому відповіла, що якщо пани їй дозволять і він не проти, вона сама зможе прийняти пологи в його дружини, бо за довгі роки роботи в цьому домі стільки разів бачила, як повитухи допомагають жінкам родити, що давно навчилася цього ремесла. Либонь, і справді настали лихі часи, і сьогодні це підтвердилося, адже ми бачимо, як стукає в наші ворота жінка, що має родити, а ми не пускаємо її на своє подвір’я й посилаємо родити в печеру, наче вона вовчиця або ведмедиця. Проте совість не дає нам спокою, й ми підходимо до воріт подивитися на тих, кому так терміново потрібен бодай тимчасовий притулок, і коли бачимо жалібний вираз на обличчі нещасливої істоти, наше жіноче серце пом’якшується, й ми намагаємося знайти слова, які могли б виправдати нашу відмову, мовляв, у нашому домі повно людей, синів і дочок, онуків та онук, зятів і невісток, тому ми не можемо прийняти вас тут, але рабиня проведе вас до печери, яка належить нам і правила нам за хлів, там буде вам зручно, там немає тепер худоби, і сказавши це та вислухавши подячні слова бідолашних людей, ми повертаємося у свій дім, відчуваючи у глибині душі ту ні з чим не зрівнянну втіху, яку дає лише чиста совість.