Євангелія від Ісуса Христа

Вони були в дорозі вже більш як годину, й Віфлеєм мав бути зовсім близько. Але невідомо чому, — бо далеко не завжди все можна пояснити, — дорога залишалася безлюдною відтоді, як вони вийшли з Єрусалима, що було досить дивним, адже Віфлеєм зовсім близько від Єрусалима, і тому було б цілком природно, якби потік людей і тварин тут ніколи не уривався. Від того місця, де дорога, за кілька стадій від Єрусалима, роздвоювалася — на Бер-Шеву та на Віфлеєм, — світ, здавалося, — якщо нам буде дозволено уподібнити світ до людини, — зіщулився, скорчився, й ми могли б іще додати, що він затулив собі очі плащем, дослухаючись до кроків подорожніх, як ото ми слухаємо спів пташок, що їх не можемо бачити, бо вони ховаються за вітами дерев, але не тільки ми їх, а й вони нас не бачать, бо їм теж здається, що ми ховаємося від них за гіллям. Отже, Йосип, Марія та віслюк ішли через пустелю, бо пустеля не завжди така, якою ми звикли її собі уявляти, пустеля — це будь-яке місце, де немає людей, а крім того, нам не слід забувати й про те, що відчути себе посеред випаленої й безживної пустелі можна навіть у самій гущі людського натовпу. Праворуч від них була могила Рахілі, дружини Якова, якої він мусив чекати чотирнадцять років, після того, як він прослужив сім років, йому дали Лію й лише через сім наступних ту жінку, яку він справді кохав і яка померла у Віфлеємі, народивши сина, що його Яків назвав Веніаміном, що означає «син правиці», але сама Лія незадовго до смерті назвала його — і цілком слушно — Беноні, тобто «син мого нещастя», сподіваюся, Бог, звичайно ж, не допустить, щоб це стало поганим передвістям для Йосипа та Марії. А ось і перші будинки Віфлеєма, вони такого самого землистого кольору, як і будинки Назарета, але під тутешнім яскравим сонцем до нього домішуються жовтий і попелястий відтінки. Марія ледве жива, вона мусить докладати великих зусиль, щоб утриматися в сідлі, її тіло хилиться донизу за кожним кроком віслюка, і Йосип мусить підтримувати її, а вона, щоб не впасти, тримається рукою за його плече, шкода, що навколо них безлюдна пустеля й нема кому помилуватися цією зворушливою картиною. А тим часом вони уже в’їхали у Віфлеєм.