Пригоди Шерлока Холмса. Том I
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0448-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том I». Краткое содержание книги:
Цей том — перший із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
Перш ніж Холмс відповів, я зрозумів, що зараз почую щось страшне, і в мене пробіг мороз поза шкірою.
— Слово «Rache», написане кров’ю, — мовив він.
— Саме так, — підтвердив Лестрейд із забобонним страхом у голосі.
Ми з хвилину помовчали.
У вчинках невідомого вбивці було щось таке незбагненне й методичне, що його злочини здавались від того ще лиховіснішими. Нерви мої, що ніколи не підводили мене на полі бою, напружились.
— Убивцю бачили, — вів далі Лестрейд. — Хлопець, який приносив молоко, повертався до молочарні провулком, куди виходить стайня, що за готелем. Він помітив, що драбину, яка завжди лежить там на землі, приставлено до одного з вікон третього поверху, а вікно відчинено навстіж. Хлопець відійшов убік, озирнувся й побачив, що по драбині лізе вниз чоловік. Ліз він так поволі, що хлопець сприйняв його за теслю чи столяра з готелю. Він не звернув уваги на того чоловіка, хоч і подумав мимоволі, що в таку ранню годину ще ніхто не працює. Він пригадав, що той чоловік був високий, червонолиций, у довгому коричневому пальті. Напевно, пішов з кімнати не одразу після вбивства, бо встиг сполоснути руки в тазику з водою й старанно витерти ніж об простирадло, — на ньому залишилися криваві плями.
Я позирнув на Холмса — опис убивці якнайточніше збігавсь із його здогадами. Проте обличчя його не виявляло ні радощів, ні задоволення.
— Чи знайшли ви в кімнаті щось таке, що могло б навести на слід убивці? — спитав він.
— Нічого. У Стенджерсона в кишені був Дреберів гаманець, але тут немає нічого незвичайного: Стенджерсон завжди платив за хазяїна. В гаманці було вісімдесят фунтів і ще дріб’язок, але звідти, мабуть, нічого не взяли. Не знаю, якими були мотиви цих химерних злочинів, але запевно, що це не грабунок. У кишенях убитого не було жодних документів чи записок, крім телеграми з Клівленда, одержаної місяць тому; в ній сказано — «Д. Г. в Європі». А підпису немає.
— І більш нічого? — спитав Холмс.
— Нічого важливого. На ліжку лежав роман, який небіжчик читав перед сном, а на стільці поряд — його люлька. На столі стояла склянка з водою, а на підвіконні — коробочка до ліків, і в ній — дві пігулки.
Шерлок Холмс із радісним вигуком скочив зі стільця.
— Остання ланка! — скрикнув він. — Тепер усе ясно.
Обидва детективи приголомшено вирячились на нього.
— Зараз у моїх руках, — упевнено промовив мій приятель, — усі нитки цього заплутаного клубка. Бракує, звичайно, кількох подробиць, але низка найголовніших подій — від тієї миті, коли Дребер розійшовсь із Стенджерсоном на вокзалі, і аж до тієї, коли ви знайшли Стенджерсонове тіло, — мені зрозуміла, немовби я бачив їх на власні очі! Я це доведу вам. Чи не могли б ви взяти звідти пігулки?
— Вони тут, у мене, — сказав Лестрейд, дістаючи маленьку білу коробочку. — Я взяв і пігулки, і гаманець, і телеграму, щоб віддати їх до поліційної дільниці. Правду кажучи, пігулки я взяв випадково, бо взагалі не надавав їм жодної ваги.
— Дайте-но їх сюди, — наказав Холмс. — Ану-бо, докторе, — звернувся він до мене, — чи звичайні це пігулки?
Ні, безперечно, вони не були звичайні. Перлисто-сірого кольору, кругленькі, майже прозорі...
— Судячи з їхньої легкості й прозорості, вони повинні розчинятись у воді, — зауважив я.
— Саме так, — відповів Холмс. — Підіть, будь ласка, вниз і принесіть отого бідолашного тер’єра; він такий хворий, що господиня вчора просила приспати його — нехай не мучиться.
Я пішов униз і приніс тварину на руках. Важке дихання й неначе скляні очі собаки свідчили про те, що йому недовго лишилося жити. З побілілого його носа було видно, що собаче життя вже добігало кінця. Я поклав тер’єра на килимок.
— Тепер я розріжу одну з цих пігулок навпіл, — мовив Холмс, дістаючи кишеньковий ніж. — Одну половинку ми покладемо назад — вона ще стане нам у пригоді. А другу вкинемо до оцієї склянки й додамо ще чайну ложечку води. Як бачите, наш друг доктор не помилився — вона швидко розчиняється.
— Дуже цікаво, — ображено промовив Лестрейд, запідозривши, мабуть, що з нього кепкують, — але я все-таки не доберу, до чого тут смерть містера Джозефа Стенджерсона?
— Постривайте, друже, постривайте! Невдовзі ви побачите, що ці пігулки стосуються її якнайтісніш. Тепер я додам трохи молока, щоб було смачніше й собака вихлебтав усе одразу.
Сказавши це, він вилив рідину із склянки на тарілочку й поставив її перед тер’єром; той вилизав усе до краплі. Серйозність Шерлока Холмса так вразила нас, що ми сиділи мовчки, мов зачаровані, й стежили за твариною, чекаючи на щось надзвичайне. Проте нічого не сталося. Собака й далі лежав на килимку, важко дихаючи, але від пігулки йому не стало ні краще, ні гірше.