Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
Аристарх потягнув ручне гальмо й озирнувся, розглядаючи Ірчин трофей.
— Ти впустила мікрофон і підібрала! — здогадався він.
Ірка кивнула:
— Навіть очі відводити не довелося, адже ця стара ганчірка й так нікого не цікавила.
— Найприкріше, що нас вона теж не цікавить, — з іще більшою в’їдливістю сказала Рада. — Ти, Ірко, погано слухала мої пояснення. Слід можна зняти із сухої землі, на цеглі відбиток отримати…
Навіть на асфальті, мабуть, але на ганчірці!.. Нонсенс!
— А яка різниця? — тихо запитала Ірка.
— Хоча б та, що слід треба буде класти до гарячої пічки! Надовго! Як ти збираєшся засунути свою ганчірку до пічки?
— Як курку. У фользі, — незворушно повідомила Ірка.
«Звісно, прадавні надніпрянські відьми не мали кухонної фольги. Але ж це не означає, що й сучасним відьмам не можна нею користуватися!» Нічого цього Ірка, звісно, казати не стала. Рада й без того розгубилася:
— Не знаю, чи є в нас на кухні фольга, — пробелькотіла вона.
— Якщо ні, попросимо Аристарха Теодоровича з’їздити до нічного супермаркету, — запропонувала Ірка.
Менеджер миттю зробив незадоволену фізіономію:
— А може, грець із ним? У вас із Радою Сергіївною знову мир, нікому нічого доводити не треба…
— Ні вже, нехай! — Рада Сергіївна відчинила дверцята й вибралася з машини. — Мені цікаво, що в дівчинки вийде! Прошу на кухню! — і вона нагородила Ірку таким поглядом, що та зрозуміла: може, Рада Сергіївна і буде її вчити, і в школу до себе візьме, але любити… дзуськи. Симпатії від директриси Ірка ніколи в житті не дочекається!
Ну й не треба! На фіга їй Радина любов? Ірку взагалі ніхто не любить, і нікому вона триста років не потрібна. Он рідна матуся — і та навіть не згадує, і нічого! Ірка теж вилізла з машини й рішуче попрямувала на кухню.
Рулон фольги був у кухонній шафці. Ірка нашвидкуруч вирізала три широкі смуги й розклала їх на столі шестикутною сніжинкою, а в центрі поклала ганчірку з відбитком.
— Це що, так вимагає ритуал? — шанобливо спитав Аристарх, який клав дрова в старезну піч.
Ірка повагом кивнула. Не пояснювати ж, що бабуся так само загортала курку, щоб жодної щілинки не лишалося. Ірка щільно загорнула ганчірку у фольгу.
— Розпалити ти маєш сама, — сказав Аристарх, оглядаючи перекладені папером дрова.
Ірка піднесла сірник, папір миттю спалахнув. Обережно поторсавши його коцюбою, вона зачекала, доки вогонь перекинеться на дрова. У пічці загуло.
Коли Ірка повернулася до столу, то побачила, що Рада теж узяла участь у підготовці. На столі стояло дзеркало, певно, для спостереження за наслідками Ірчиного замовляння. А поруч лежали великий цвях і молоток. Ірка критично зиркнула на молоток. Пакет із ганчіркою — не цегла, тож забивати цвях зовсім не обов’язково, його можна просто встромити. Ні, краще вже не дратувати Раду зайвий раз! Ірка схопила молоток. Ну, зараз усе вирішиться!
Легенько постукуючи молотком по приставленому до пакета цвяхові, Ірка пошепки почала повторювати:
— У голову з-під голови, у серце з-під сердця, у стидесят сім суставок і живок, у руки й ноги, там ся зостав, чоловіка Іващенка мучити й бити, віку йому вкоротити! Я тобі приказую, я тобі наказую!
— На лист, мерщій! — скомандувала Рада Сергіївна.
Ірка кинула пакет на лист і засунула в пічку над вогнем. А потім слідом за Радою прикипіла поглядом до дзеркала. Там, немов на екрані телевізора, з’явилось обличчя Іващенка, уже таке знайоме й звичне, неначе він був Ірчин родич. Бізнесмен посміхався тій самій красивій жінці, яка була на фотографії. Здавалося, з ним усе гаразд. Рада переможно й водночас стривожено глянула на Ірку, ніби раділа й шкодувала з приводу невдалого результату ворожіння.
Цієї миті Ірка побачила, як Іващенко смертельно зблід. Посмішка враз зникла з його обличчя, він сунув руку під піджак, до серця, ноги йому підігнулися… Стривожена жінка схопила його за лікоть…
— Є! — тріумфально закричав Аристарх.
— Справді, вийшло, — знічено протягла Рада й накрила зображення рукою. Дзеркало миттю спорожніло. Директриса обернулася до Ірки: — Вітаю, люба. Ти цілком переконливо довела свою правоту. Так тримати, — і вона потяглася, аби погладити Ірку по голові.
Спочатку Ірка було подумала, що оскільки вже вона така успішна відьма, то від Радиної руки можна й ухилитися. Але потім вирішила не злити директрису. Вона й так не в гуморі після Ірчиного успіху!
— Треба швидко це припинити, йому там погано, — сказало дівча, стривожено поглядаючи то на палаючі дрова, то на дзеркало, в якому щойно було бліде обличчя її «тренувального ворога».