Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Поїхали! — скомандував Аристарх Теодорович, і «Мерседес» м’яко рушив з місця.
Лапи сліпого пса зісковзнули, дряпаючи скло. Порив вітру здув мутних хробаків геть.
Ірка озирнулась. Тонконогий і кудлатий стояли, пильно вдивляючись услід машині, що віддалялася, а довкола них тріпотіло біляве марево.
Розділ 14
Замовляння сліду
— І що це ви виробляєте, ви, обоє?
Обличчя Ради Сергіївни не віщувало нічого доброго. Ірка миттю відчула себе асистенткою фокусника. Зараз Рада її розпиляє: упоперек, потім уздовж, а на додаток — по діагоналі. Здається, у зубах більмастих собак було б значно комфортніше. Розірвали б, і все — швидка й відносно безболісна смерть.
— Ви думаєте, що робите, Аристарху Теодоровичу? Щоб доросла людина наражала дитину на таку небезпеку! Я просто не маю слів! А ти? — Рада переключилася на Ірку. — Ти ж відьма! А відьма — це перш за все го-ло-ва, — Рада постукала Ірку долонею по лобу.
«Чого вона причепилася до моєї голови — то гладить, то стукає», — сумно подумала Ірка.
— А в тебе голова, схоже, тільки щоб кепку носити! — продовжувала злитися директорка.
— Мені продавщиця в магазині сказала, що кепки вийшли з моди, — не відриваючи погляду від дороги, вставив Аристарх і швидко посміхнувся Ірці в дзеркальце заднього огляду. — А як ви дізналися, що нас немає, га, Радо Сергіївно?
— Зайшла до Ірчиної кімнати, побачила драбину біля вікна…
— Під час «Ментів» зайшли? — здивувався Аристарх. — І з якого б це дива?
— Я не зобов’язана перед вами звітувати, Аристарху Теодоровичу! — завелася Рада й раптом знітилася.
Ірка з подивом побачила, що директриса сконфужено погляда на неї.
— Нам треба помиритись, — непевно вичавила із себе Рада й ніяково обсмикнула манжети своєї блакитної блузи. — Я, здається, була не надто справедлива. Певно, атмосферний тиск вплинув. Пошук нових рішень — це зовсім непогано. Просто треба бути обережнішою, не нехтувати досвідом, працювати під чиїмось керівництвом… Загалом, Ірко, якщо ти готова вчитися, то я готова тебе вчити. В усякому разі, саме так я збиралася сказати, коли йшла до тебе в кімнату, — знову завелася Рада Сергіївна. — Але тепер — навіть не знаю! Чого вас понесло в музей, хотіла б я знати? Дитячих малюнків ніколи не бачили?
— Там були й цілком професійні роботи, — промимрив Аристарх. Тепер він теж зніяковіло глянув на Ірку. — Ірка всього-на-всього хотіла виконати ваше завдання щодо Іващенка. А я їй допомагав. Навіть уявити не міг, що пси, тобто відьми…
— Ви що, вирішили справити на мене враження? — сплеснула руками Рада Сергіївна. — Гадали, я вижену Ірку прямо в пащеки оцим старим мерзотницям? Та як ви могли? Аристарху Теодоровичу! Ну, це щось… нереальне! Логіка іншого світу! — насуплена директриса гнівно розглядала пейзажі, що пролітали повз вікна автомобіля.
Отакої! Ірка ніяково засовалася. Якось недобре вийшло. Ледь до відьм не втрапили та ще й ні з того ні з сього скривдили Раду.
— Вибачте, будь ласка, Радо Сергіївно, — тихенько попрохала Ірка. — Ну, Радочко Сергіївно, ну будь ласочка…
— Це я в усьому винен, — швидко урвав її Аристарх. — Фактично я підбив дівча на цю витівку!
— Добре, — коротко видихнула директриса. — Мабуть, я теж винна. Мабуть, я надто суворо поводжуся й лякаю людей. Добре. Як каже молодь — проїхали.
Ірка перечекала, доки Рада вкотре погладить її по голові. Чого не стерпиш заради примирення. «Мерседес» повернув до їхнього двору.
— Може, сьогоднішній випадок чомусь вас навчить. Хоч зрозумієте, до чого призводить дурна самодіяльність. Ще б трохи — і попались би відьмам, та й більш нічого!
— Чому ж нічого? — щиро здивувалась Ірка. — У мене все тут! — вона підняла рюкзачок. — На Іващенка будемо замовляння накладати, чи як?
— Я гадав, ти не встигла, я ж тебе звідти витяг, — мимохіть здивувався Аристарх, скеровуючи машину у ворота.
— Я все встигла! — обурилася Ірка. — Можна подумати, для цього треба багато часу!
— Можу я поцікавитися, що саме ти встигла? — у Радиних словах знову вчулася в’їдливість.
— Усе, як ви вчили, Радо Сергіївно! — швиденько відповіла Ірка. — Я його слід зняла. Ось! — смикнувши за блискавку рюкзака, Ірка витягла ганчірку з чітким відбитком підошви.