Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0667-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар». Краткое содержание книги:
Містерію кохання уособлює життєва драма князя-воїна і професора-історика, канцеляриста Переяславського полку й охочого до танців із дівчатами студента, а ще Комп’ютерної Діви, яка раптом обертається на Козу з фотоапаратом…
Для широкого загалу.
Може, воно так і було, бо, вислухавши Миколину розповідь і вже маючи історичний досвід у висвітленні подібних речей, зважуюся порівняти той запах до віддиху малмазії, якою так нещасливо причастилися Миколині предки в першому та сьомому коліні, а може, і в якихось інших, про які свідчень у документах не віднайшлося, принаймні натепер, після дошуковувань професора М. Лика.
Зрештою, вони обмінялися й коротким діялогом, але почав не він, а таки вона:
— А я вас знаю.
— Я вас не знаю, — відказав, скільки міг чемно, Микола.
— Шкода, — зітхнула вона.
Оце і весь діялог, решту ж часу, поки тривав дамський танець, вони промовчали, відтак розімкнулись і розійшлися…
Я ж, автор, бувши письменником, з професійного обов’язку, як і мойри, маю випускати, плести й вивчати скерунки ниток розповіді, отож сумнів мій у правдивості поданого чомусь посилився. Зрештою, щоб вивіритися, я мав лише один, достеменно правдивий документ: вірш, частину якого вище переказав, а іншу частину процитував. До речі, зветься він «Під небом танці». І саме цей твір відверто вістить, що дівчина Миколі тоді сподобалась, і небагато треба, аби переконатися, що не про якусь випадкову йдеться, а про ту, яка запустила йому в душу пазюрчики; зрештою, йому тоді всі дівчата подобались. Але вірш на цитованому уривку не закінчився. В ньому рефренується запах полину — це гіркий запах, але хвилюючий (згадаймо знамениту поемку М. Вороного «Євшан-зілля», де «євшан» — це і є полин). Зацитую наступну, третю строфу — і прошу читача покласти засновка: йдеться не про випадкову, а саме про ту, фатальну дівчину, носія фатуму Ликів.
І справді, виходять речі, несумісні з Миколиним описом того, як фатальна дівчина запросила його на білий танець. По-перше, вона не була сіра, бо в неї «тонко-тонко» цвіли на щоках рум’янці, хоч, удивляючись їй в очі, він і справді міг злякатися, тобто зазирнув «ув очі вічності» — чи не образ Смерті там промайнув? Так, так, саме образ Смерті, той-таки, що його побачили в очах дівчат обидва його попередники. А щоб усугубити (слово церковнослов’янське, означає зробити подвійним. — Прим. М. Лика) це відчуття, одна із мойр, здається Атропос, вистрілила ракетою — хай читач вибачить мені цей анахронізм. І мить дивно зупинилася. Навряд щоб Микола міг побачити, що всі «тоді завмерли, дихання зачаїли» — завмер і зачаїв дух таки він. І побачив «у сусіда», тобто в напарниці, в очах запалені вогні. Тож, можливо, переживаючи цю містичну хвилину, він інстинктивно взяв дівчину за руку, а може, й схопив. Що відчув наступної хвилини, описано в строфі:
Отже, запах полину (зважуюся все-таки припустити, що полином пахкотіла й та малмазія, що тут описується як лихотворна) посилився, тож коли пристати на моє припущення, малмазію Микола також випив, тільки не в буквальному розумінні, а на алегоричному рівні (згадаймо вислів: «отруївся коханням»), відтак і учинилося: вони в тому хиткому, непевному світлі таки поєдналися, про що відверто свідчать рядки: «І руки так стискались, // Й рум'янці так пашіли» — хіба тут не відбулося акту чарування? Відбулося, і про це свідчить закінчення строфи: хлопець своєї напарниці раптом не пізнав, тобто вона одмінилася, а отже, на мент видалася не курочкою, а, можливо, коли не павою, то якоюсь іншою красноперою птахою, яка його вразила а чи злякала.