Там, де південь...
- Автор: Ульяненко Олесь
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Там, де південь...». Краткое содержание книги:
Київська Русь. — 2007. — Кн. 7 (XVI). Блуд.
* Збережено особливості правопису автора.
— Ти чо, шалава, слюною бризгаєш?
Вона чомусь спочатку подивилася у дзеркало, і те знову тріснуло. Велике дзеркало взяло і луснуло навпіл. Тріснуло гучно, так, наче в серці віддалося. А вже потім Олька підняла голову, і їі повалило набік, ударом зліва, ногою. Били не професійно, але зі злістю. Олька подивилася: ага, он та, з пап'є-машовими ляшками, ховалася за спиною у дебілки з лев’ячим підборіддям та сизими від наркоти очима. Нарешті вона її, сучку, розгледіла. Цього разу Олька отримала в носа. Вона поїхали спиною по кахлі й зупинилася головою об стіну Знову різкий, добре відчутний удар у бік. Вона хотіла викрутитися, але надто було багато, саме так, дуже багато непотрібних думок не давало рухатися, роблячи її тіло негнучким. І Олька заскиглила. Потім її вхопили за патли й почали товкти об підлогу, але тут вона викрутилася, лишила пучок у руках тієї, з лев'ячим підборіддям, і порачкувала до виходу Вона харкнула кров’ю з розбитого рота. Але болю не відчула. Впала, її більше нудило, ніж боліло. Олька звелася на чотири й блювонула коротко, різко, наче гавкнула собака, потягнувшись усим тілом, одним так-от ривком. Потім, непритомніючи, впала набік. І втратила свідомість. Ненадового. Десь на половині шляху, коли її тягли за ноги до кабінки, вона прийшла до тями й закричала. Але тут знову трапилося непередбачуване: офіціант, граючи широкими плечима, спиною — наче тобі балерун — пройшов швидко до них. Короткий удар. Бай! І та, з лев’ячим, стоїть на колінах, вихаркуючи згустки крові разом із зубами на білу кахлю. Другу — за патли, писком об коліно.
— Сучки. Це ж Володара дочка! Йобані харі! Ей, Молоток, забери цих у підсобку, да, разом з фраєрами… Вставай, дорога… Вставай… Блядь, — офіціант ще раз, різко й упевнено ударив ногою під диха рудоволосу, з лев’ячим підборіддям…
Чорне мистецтво може принести певну насолоду — не тільки тому, що в глибині душі ми самі схильні до насильства, жорстокості й сповнені хаосу тотального руйнування, і не тільки тому, що емоції, викликані таким мистецтвом, яскраво контрастують із нашим життям день при дні в безпечному суспільстві, а тому, що лякаюче сірістю життя набуває реальності, барв та смислу, яких йому бракує без такого контрасту, до того ж легкодоступного.
Ця насильницька смерть є моїм життям у безпеці; ця скривавлена фігура є моєю симетричністю; цей безглуздий вірш є моєю ясністю розуму.