Бабусі також були дівчатами
- Автор: Кононенко Евгения
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-295-4
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Бабусі також були дівчатами». Краткое содержание книги:
Відома українська письменниця, авторка «Нелі, що ходить по стелі», продовжує оповідати про сучасність, у якій молодим буває непереливки, коли вони відкривають логіку подій і формують свої уявлення про добро і зло.
Ліза вмикає комп’ютер. Ставить улюблений диск A Somber Dance групи Estatic Fear і створює новий вордівський файл.
Рід кожного з нас — це документи про одруження та свідоцтва про народження. Але архівні дані не бережуть інформацію про те, чому уклалися саме ці шлюби, чому народилися самі ці діти, чому їм дали саме ці, а не якісь інші імена.
Наш рід — то не лише омріяні шлюби саме з тими жінками й чоловіками, яких малює наша уява задовго до шлюбного віку. То не лише союзи, призначені нам самим Богом. Це й нерозгаданий Божий задум, коли шлюби укладалися не з тими людьми. І народжувалися не ті діти. Але вони в призначений час самі ставали батьками. Нашими батьками.
Наш рід — це не лише укладені шлюби, але й не укладені. Коли в результаті розривів форсувалися інші шлюби, щоб скоріше втамувати біль самоти й забути втрачених наречених. Наш рід — це не лише народжені діти, а й померлі в юному віці. Щоб утамувати біль від втрати дитини, жінка народжує іншу, якої б не народила, якби не маленький небіжчик. Бо ж не всі мають сили нести тягар самоти, але всі хочуть у той чи інший спосіб продовжити рід… Життя дуже тісно пов’язане зі смертю. Рід — це життя. Рід — це втеча від смерті. Це також розумієш, коли багато думаєш про свій рід і більше дізнаєшся його історію…
Наш рід — це й історія, у сенсі Велика Історія — війни, революції, репресії, голодомори, табори. Великі події також руйнують одні шлюби й мимоволі влаштовують інші, вбивають одних дітей і змушують народитися інших. Але й у спокійніші часи лютують домашні війни, які руйнують одні шлюби й провокують інші, вбивають одних дітей і кличуть до життя інших.
Мене від дитинства мучить питання, на яке не дасть відповіді жоден генетик, жоден біолог, жоден лікар, жоден соціолог: що було б, якби моя мама вийшла заміж не за мого тата, а за когось іншого? Чи народилася б я, чи якась інша людина? А якби ті ж батьки зустрілися, але на п’ять років раніше чи пізніше. Хто народився б? Я чи інша людина? Думаю, таке питання цікавить багатьох. Але народилися саме ми, і нам жити і в належний час народжувати наступні покоління. Чи зустрінемо ми саме ті подружжя й чи народимо саме тих дітей?
Я пишу дуже загальні речення, бо не можу написати все про свій рід, хоча й знаю доволі багато. Звісно, мені є чим пишатися, бо в попередніх поколіннях чимало людей із великими досягненнями. Хтось жив тут і ліг у цю землю, хтось емігрував і ляже в іншу землю. Але стосунки батьків і дітей, матерів і дочок, не кажучи вже про чоловіків і дружин, були важкими й драматичними, і я успадкувала не лише перемоги своїх дідів і бабусь, але і їхні поразки, їхні травми…
«Вийшло занадто пафосно й не дуже конкретно. Але чому я маю писати конкретно?» — подумала Ліза й продовжила:
Вийшло занадто пафосно й не дуже конкретно. Але як можна писати конкретно? Перераховувати нагороди й друковані праці моїх дідів, бабусь і прадідів? Чи розповідати драматичні історії їхніх стосунків, про які довідалася випадково?.. Ні те, ні інше не буде доречним. Написалося, як написалося. Народилися саме ми. Народилася саме я.
Ліза притишила музику, а потім і вимкнула. Вона знала: коли справді натхненно працюєш, заважає навіть улюблена музика — бо звучить якась інша, інфразвукова. Тепер дівчина була певна, що не надішле свій есей на жоден конкурс. Але вона щаслива, що написала його. Усе ж комусь вона його покаже! Роздрукує й дасть почитати. Чи надішле в атачменті. Але кому? Мамі? Татові? Алісі? Кості Боровому? А може, Джону Бусурману? Чи бабусі? Чи ще комусь?