Теорія права і держави: Підручник.
- Автор: Скакун Ольга Федорівна
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Алерта
- ISBN: 978-617-566-012-6
- Жанр: право
Электронная книга - «Теорія права і держави: Підручник.». Краткое содержание книги:
Для студентів, курсантів, магістрантів, аспірантів, ад’юнктів, викладачів навчальних закладів юридичного профілю, а також тих, хто цікавиться проблемами загального вчення про право і державу.
У термін «людина» вкладається більш широкий зміст, ніж у поняття «особа». Людина - це категорія спільної властивості, що поєднує в собі і поняття «індивід», і поняття «особа». Це і біологічна особа, і соціально-організована діяльна істота. В юридичному сенсі людина як суб’єкт права ототожнюється з поняттям «особа». Головне в юридичному понятті особи - це соціальна цінність людини, завдяки якій вона визнається суб’єктом різноманітних прав і обов’язків.
Термін «громадянин» вказує на юридичний зв’язок особи (людини) з певною державою, який передбачає наявність в особи і держави взаємних нормативно закріплених прав, обов’язків, відповідальності. Цей зв’язок відображається поняттям «громадянство» - належність до постійного населення певної держави, членство в державі. Історично термін «громадянство» походить від лат. «civis» - житель міста (звідси - цивілізація). Не всі жителі суспільства за давніх часів були громадянами, тобто мали право громадянства («civilitas» - право громадянства). Нині такі обмеження в наданні громадянства мають інший характер. Вони не залежать від соціального становища людини, як це було, скажімо, у Давній Греції чи Давньому Римі, і врегульовані на законодавчому рівні (наприклад, у країнах Прибалтики законами встановлені строки одержання громадянства для росіян, котрі там мешкають).
Терміни «особа», «людина», «громадянин» - складова частина мови закону. Вони використовуються в конституції, інших законах, підзаконних актах, нормативно-правових договорах країни. «Особа» і «людина» вживаються в юридичних текстах та нормативно-правових документах як взаємозамінні, тотожні поняття. Так, у Конституції СРСР 1977 р. був розділ під назвою «Держава і особа». Поряд із терміном «людина» в законодавчих актах іноді вжито слово «громадянин», коли йдеться про таку категорію міжнародного права, як «права людини». Декларація прав людини і громадянина Франції 1789 р. нині входить до складу чинного конституційного законодавства цієї держави. У Конституції України 1996 р. Розділ II має назву «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Розгляд прав людини одночасно з правами громадянина - підстава для: а) визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі; б) встановлення відповідності законодавства країни правам людини.
У соціальному аспекті терміни «особа», «людина», «громадянин» позначають членів суспільства. У політичному аспекті, відповідно до конституції, особа виступає як громадянин, особа без громадянства, іноземний громадянин, а також біженець або примусовий переселенець.
У поетапному розвитку людина спочатку є витвором природи, далі - членом суспільства, а потім - громадянином держави. Цивілізована людина поєднує у собі якості соціальної і правової людини.
§ 2. Правовий статус людини, його ознаки і структура
Правовий статус людини (від лат. «status» - положення, стан) - юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб’єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві.
Ознаками правового статусу є такі:
1) залежить від сутності соціального ладу, в умовах якого він складається і функціонує; зазнає впливу безлічі чинників, основними з яких є праця і власність як основа формування громадянського суспільства;
2) виступає як юридична міра соціальної свободи суб’єкта права;
3) установлюється спеціально уповноваженими органами держави, його зміст змінюється з волі законодавця, а не окремих суб’єктів права, на яких він поширюється;
4) відображається у правових нормах і принципах, формально закріплених у приписах нормативно-правових актів, нормативно- правових договорів та в інших джерелах (формах) права;
5) має визначену структуру, ядро якої становлять суб’єктивні права, законні інтереси, обов’язки, що є однаковими для всіх його носіїв одного виду;
6) встановлює межі, за які не повинні виходити діяльність і поведінка людини в суспільстві.
Правовий статус людини ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в основі якого лежать ціннісні ідеї: 1) усі люди вільні від народження, і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення реалізації, охорони і захисту цих прав - головний обов’язок держави; 2) свобода особи полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі; 3) межі свободи можуть бути визначені законом, який відповідає праву (природженим правам людини), а право є мірою свободи, достатньою для повного самовираження людини; 4) обмеження прав можливе винятково з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві та перешкоджання усяким спробам особи використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, співгромадянам. Суспільство, забезпечуючи свободу особи, не може допускати анархії, беззаконня, обмеження прав і законних інтересів інших громадян, свавілля держави. Ці ідеї є витоками і осердям принципу верховенства права.