Львів самотніх сердець
- Автор: Мельникова Юлия
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-155-1
- Переводчик: Галина Пагутяк
- Жанр: Мистика
Электронная книга - «Львів самотніх сердець». Краткое содержание книги:
Роман заснований на реальних історичних фактах. Дія в ньому відбувається в останній чверті XVII ст.
Спить Миколай-Кшиштоф, а мумії його лоскочуть, смикають і термосять, а на ранок на тілі виявляються сліди гострих пазурів.
Блощиці, гадав Радзивіл, блощиці зелені мене, ясновельможного, кусають! Велів слугам перед сном постіль перевіряти, усі перини, усі подушки, шукати блощиць, і про всяк випадок посипати сухими травами, що мають прогнати блощиць. Проте як і раніше прокидався він від укусів, лаючись, блукав зі свічкою замком, шукав блощиць. Не давали спокою йому оті мумії, чоловік з дружиною, поважні єгипетські сановники. Подіяло їхнє прокляття…
Катажина Тенчиньська, вродлива шляхтянка, народила Миколаю-Кшиштофу Радзивілу багато дітей, але всі вони помирали немовлятами, не проживши й року: хто від свинки, хтось від кіру, а хтось від завороту кишок чи від бронхіту. Шляхетні люди у ті часи часто ховали своїх малюків, і ніхто не міг їм зарадити, ані заморські лікарі, ані сільські знахарі. Таке траплялось у кожній родині, але тільки у Радзивілів діти гинули з року в рік, й маленькі, схожі на шкатулки, труни складались одна поверх одної до родинного склепу під костелом в Несвіжі. Усього їх було дванадцять.
Пані Катажина померла з горя, і пан невдовзі пошлюбив сестру колишньої дружини, також Катажину, з дому Острозької, на ймення Ельжбета. Звичайно, Папа дозволяв вінчатися лише один раз, але закони писались не для Радзивілів, тому понтифік щоразу молодят обдаровував: то срібний сервіз на 200 персон (не скупитися ж, коли такі люди одружуються?), то рідкісну ікону в діамантовому окладі, то який-небудь середньовічний манускрипт.
А пані Катажина Тенчиньська, Ніоба, що втратила дітей, перетворилась на пухнасту сову з пір'ястими вушками, і ночами смутне ухання лунало на околицях Несвіжа, запитуючи — де ж мої діточки?!
І дітки з домовинок із гербами відповідали: ми тут, мамо, ми тут…
Помираючи, Миколай-Кшиштоф Радзивіл Сирітка заповідав своїм нащадкам — і не лише їм, а й цілому роду, нащадкам усіх гілок, спробувати зняти з Радзивілів давнє прокляття, хоча б одне, тому що жити під трьома прокляттями дуже зле, не знаєш, на які капості очікувати, й до чого готуватися… Діти обіцяли.
Але взявся виконати цю обіцянку лише Стах Радзивіл, далекий, не надто багатий родич Миколая-Кшиштофа. Він, рано втративши батьків, виховувався в Олику, в замку Альбрехта Радзивіла. Стах виглядав хлопчиною тихим, мирним, радзивілівська натура, отруйна й гаряча, визирнула в ньому пізно, тому, напевно, ніхто в нього не просив знімати прокляття і не здогадувався, що Стах на це здатний.
Коли Стах став дорослим, впливовий опікун його, Альбрехт Радзивіл, побоюючись, аби той не почав вимагати своєї частки, передав Стахові право стягати з підвладних Радзивілам єврейських містечок усілякі податі, податки та збори. Для капіталів самого Альбрехта ці гроші не важили багато, тому він не вагаючись передоручив їх своєму вихованцеві: нехай збирає, може, заразом навчиться провадити справи. А там побачу, чи впоминати його в тестаменті…
Стах виявився хитруном, і, не довіряючи управителям, сам почав їздити по Речі Посполитій, зустрічатися з кагальними старостами, витрушуючи з них гроші. Старости стогнали, падали ницьма, скаржились на неврожай, на постійну вбогість єврейських родин, що не знали іншого харчу, окрім sledzianej wątroby[6] третьої свіжості та житнього хліба з козячим пахучим молоком.
— Які гроші? — плакали вони і пхали Стахові хабаря. Але гоноровий пан відштовхував руку кагального старости, цілячись кованим чоботом в його нахабну єврейську пику. Саме в день такого-от об’їзду містечок Стах Радзивіл й побачив у вікні синагоги вродливу єврейку Сару, відвіз її до свого багато спорядженого палацу, вибудуваного за всіма канонами неприступної фортеці: високі кам’яні мури, сторожові вежі, підйомні мости, оточені ровами, куди влітку пан запускав живих крокодилів. Крокодилів, якщо вам це цікаво, Радзивіл замовляв у Єгипті, привозили їх у бочках, наповнених водою з Нілу, й рідко годував, щоби зубаті ящери не забували про свої обов’язки — поїдати тих, хто наважиться порушити спокій Стаха Радзивіла.
На зиму, коли вода у ровах довкола замку промерзала аж до дна, крокодилів обережно заманювали м’ясом в особливі бочки з теплою каламутною водичкою, і турботливо опускали в кам'яну, видовбану в підлозі замку, нішу, де нільські крокодилята чекали весни. До ніші, круглої й неглибокої, жолобами надходила підігріта вода, а вздовж її країв росли осока й водяні лілії, створюючи звичний затишок закритої водойми.
6
Нутрощі оселедця (польськ.).