Парадокс любові
- Автор: Брюкнер Паскаль
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-381-4
- Переводчик: Леонид Григорьевич Кононович
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Парадокс любові». Краткое содержание книги:
Це перше українське видання популярної студії французького письменника й філософа Паскаля Брюкнера. Переклав із французької Леонід Кононович, автор передмови — Анатолій Дністровий.
Існують люди, які так спантеличені бажанням іншого, що поступаються не стільки з власного бажання, скільки у відповідь на ту честь, яку їм виявили. Часом у старечому віці намагаються розширювати смаки, стають байдужими до фальшивого полиску стандартного естетичного ідеалу, поширюють свій смак на різні людські типи, — надають перевагу чарові, а не красі, сексуальності, а не ніжності, чарівливій аномальності, а не суворій величі. Кохання сповідує культ милих недоліків, які зворушують набагато дужче, ніж бездоганне тіло. Не треба цензурувати наші схильності — їх треба збагачувати, врізноманітнювати. Вони долучають нас до реальності, проте заразом і обмежують; кохання — це ще й плюндрування фантазмів, розвінчання суто пластичних якостей. Можна захопитися чоловіком чи жінкою, які раніше були нам не до смаку, розширити діапазон своїх критеріїв. Звернімо, наприклад, увагу на чудернацьку перестановку: тоді як європейці, австралійці, північні американці намагаються виглядати смаглявими й, надуживаючи сонцем, наражаються на небезпеку, африканці, китайці, індійці, філіппінці мріють вибілити шкіру з ризиком зруйнувати її пігментацію і завдати їй непоправної шкоди. Вплив колоніальних забобонів, нав'язливість американської моделі? Навряд. Радше річ у тому, що мешканці кожної частини світу мріють бути іншими: світлі — смаглявими, смагляві — блідими. Все, що йде наперекір панівним поглядам, все, що руйнує ієрархію поколінь і становищ: краля з потворою, бридуля з красенем, юнак зі зрілою жінкою, дівчина зі стариганом, вбогий з багатою — все гідне слави.
Не будемо мріяти про те, щоб покінчити з тиранією краси, краще мріяти про руйнування її шаблонів, про те, щоб наші погляди допускали співіснування багатьох суперечливих норм. Врешті-решт, мода потрібна не для того, щоб накидати нам зразки — вона повинна підбадьорювати, підказувати, як одягатися, який обрати макіяж. Це заспокійливий чинник: перш ніж усіх знеособити, вона визволяє нас зі скрути. Зваба — це ще й кар'єра (звичайно, для певної кількості людей, котрі мають гожий писок і гарну фігуру, щоб домогтися успіху). Але хто став би їх ганити за те? Як учинити комерцію зі своєї вроди, якщо ти заміжня та ще й належиш до буржуазії? — запитував Бальзак («Сестричка Бетта»)[27]. Для цього, як він зауважив, потрібний щасливий збіг обставин, велике місто, де повнісінько нероб і мільйонерів, достатньо елегантності й розуму, цілковита відсутність совісти, а головне, спільник у вигляді чоловіка. Колись це діло було відкрите тільки для жінок, а тепер стало доступне і для чоловіків, починаючи з «Любого друга» Мопассана, який піднімається суспільними східцями завдяки талантові звабника. (На жаргоні джиґунів прозивають «бобрами», бо це звіря будує собі дім за допомогою хвоста). Скільки посад у вищих сферах політики, економіки та культури посіли за допомогою не лише особистих якостей, а й «диванної промоції»?
Навіть виступаючи маневром для реалізації чиїхось амбіцій, зваба витворює атмосферу змови у стосунках чоловіка і жінки, віддає перевагу зв'язку, а не розлученню, потягу, а не мовчанню. Врешті-решт, ніщо не вийшло з моди: ні старосвітські залицяння, ні короткі побачення, ні гусарські викрадення, ні миттєві чари — скрайня витонченість поєднується тут із винятковою безцеремонністю. Правила гри змінилися, проте й раніші правила ніхто не скасував. І той факт, що обидва устрої немовби накладаються один на одного, пояснює нашу теперішню розгубленість. Все недійсне, й усе залишається в силі. Наші звичаї не збудували собі нової оселі — вона дуже скидається на старий дім, навіть якщо вільність видається демонстративнішою, а пари сходяться і розлучаються швидше. Такий психологічний конфлікт сучасної людини, яка поєднує в собі різні звичаї і традиції.
27
Balzac, La Cousine Bette, Folio, Gallimard, pp. 172—173.