Хто боїться смерті

Я встала й пішла геть; думки мені затуманила лють. Я сердито обшукала ринок, книжковий дім, навіть до себе додому зайшла. Мвіти не було. Я навіть не знала, де він жив. Це роздратувало мене ще більше. Вийшовши з хати, я побачила, як він чимчикує дорогою. Наблизилася до нього й ледве втрималася від того, щоб зацідити йому в обличчя.

— Чому ти мені не сказав? — закричала я.

— Не кидайся на мене так, — забурчав він, коли я до нього добралася. — Ти знаєш, що це безглуздо.

Я гірко розсміялася.

— Я нічого про тебе не знаю.

— Я серйозно, Оньєсонву, — застеріг він.

— Мені начхати на твою серйозність! — закричала я.

— Жінко, що на тебе найшло?

— Що ти знаєш про Великі містичні аспекти? Га? — Я гадки не мала, що то за Містичні аспекти, але їх від мене приховували і я хотіла негайно їх пізнати. — А… а як щодо Аро? Чому… — Я так розізлилася, що почала захлинатися повітрям. Я стояла мовчки й важко дихала.

— Ти… ти — брехун! — заверещала я. — Як мені взагалі тобі довіряти?!

Тут Мвіта позадкував. Я перейшла межу. І я кричала далі.

— Щоб про них дізнатися, мені довелося підслухати двох хлопців! Двох дурних, недолугих, звичайних хлопців! Я більше ніколи не зможу тобі довіряти!

— Він тебе не навчатиме, — з гіркотою промовив Мвіта, розвівши руками.

— Що? — перепитала я з надривом у голосі. — Чому?

— Хочеш знати чому? Гаразд, я тобі розповім. Сподіваюся, це тебе порадує. Він тебе не навчатиме, тому що ти — дівчина, жінка! — він кричав на мене зі сльозами гніву на очах. Ляснув мене рукою по животу. — Через те, що ти носиш отут! Ти можеш приносити життя, а з віком ця здатність переростає в щось іще більше, небезпечніше, нестабільніше!

— Що? — знову перепитала я.

Він сердито розсміявся й пішов геть.

— Ти надто завзята, — сказав він. — Фу, ти погано на мене дієш.

— Не кидай мене, — наказала я.

Він зупинився.

— Бо інакше що? — Він розвернувся. — Ти що, мені погрожуєш?

— Можливо, — сказала я. Ми ще постояли якийсь час. Не пам’ятаю, чи був біля нас хтось. Напевно, таки був. Люди в захваті від добрих суперечок. А суперечка між двома підлітками-еву, хлопцем і дівчиною, взагалі безцінна.

— Оньєсонву, — промовив він. — Він тебе не навчатиме. Ти не в тому тілі народилася.

— Так, і я можу цьому зарадити, — сказала я.

— Ні, цьому аж ніяк не можна зарадити.

Хоч на кого я оберталася, я могла обернутися на цю істоту лише в жіночій подобі. Це було правилом мого вміння, що завжди здавалося мені незначущим.

— Він навчає тебе, — промовила я.

Він кивнув.

— А я навчав тебе того, що знаю.

Я схилила голову набік.

— Але… він не навчає тебе отих… отих Аспектів, так?

Мвіта не відповів.

— Бо ти — еву, правильно? — запитала я.