Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.
6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
1. Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямована на врегулювання спору шляхом взаємних поступок.
Мирова угода укладається сторонами (позивачем і відповідачем) і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета позову.
2. Процесуальне законодавство зобов’язує суддю (суд) роз’яснити сторонам можливість укладення мирової угоди і сприяти примиренню сторін. Можливість закінчення спору шляхом примирення повинна з’ясовуватися суддею ще в процесі підготовки справи до розгляду. Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 05.03.77 р. № 1 «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» суддя вправі викликати позивача повторно, якщо відповідач виявив згоду добровільно виконати вимоги позивача чи укласти мирову угоду.
3. Сторони можуть укласти мирову угоду як в суді, так і поза судом. Сторони зобов’язані повідомити суд про укладення мирової угоди, зробивши спільну заяву, тобто заяву, яка підписана обома сторонами. Ця заява приєднується до справи.
Мирова угода укладається з урахуванням загальних правил вчинення правочинів у письмовій формі. В мировій угоді доцільно зазначити: найменування документа «Мирова угода», місце та дата її укладення, найменування та місце знаходження сторін, їх представників, цивільну справу, за якою укладається мирова угода, конкретні умови мирової угоди, точний розмір грошових сум, що повинні бути виплачені за мировою угодою, строки виконання зобов’язань, підписи сторін.
4. Суд зобов’язаний перевірити, чи не суперечить мирова угода закону, а також, чи не порушує вони прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Так, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України скасувала ухвалу Шепетівського міського народного суду про затвердження мирової угоди в справі за позовом про визнання права власності на частину жилого будинку, оскільки за цією угодою позивачам були виділенні тільки господарські будівлі, які не можуть бути самостійним об’єктом права власності, що суперечить закону.
Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє. Цим положенням законодавець захищає інтереси осіб від імені, яких діє їх представник, оскільки представники не завжди діють добросовісно.
5. Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов’язку доказування та оцінки доказів. По- становлення судового рішення на умовах досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням закону, оскільки таке рішення не містить обов’язкових його складових — визначеності щодо встановлення обставин і фактів), їх правової оцінки, наявності порушення прав і свобод тощо.
Для прикладу, П. звернувся до суду із позовом до С. про визнання права власності на 3/4 будинку в с. Логачівці Харківського району та визнання частково недійсним заповіту його дружини. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 28 вересня 1999 р. позов задоволено частково: за П. та С. шляхом затвердження мирової угоди визнано право власності на 1/2 будинку за кожним. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом визнане частково недійсним. При цьому підставою для задоволення позову суд визнав досягнуту сторонами мирову угоду.
У касаційній скарзі П. просив скасувати зазначене судове рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.