Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Тепер територія перетворилася на плутанину силуетів, які борюкалися, билися, дряпалися й кричали. Вони штовхалися, ковзали під дощем, знову підводилися, отримували стусани й стусали у відповідь. Через крикливі сплески блискавки здавалося, наче там відбуваються якісь дивакуваті танці, де треба штурляти партнерку на найближче дерево, замість того щоб алемандувати з нею, або встромлювати коліно своєму партнерові в пах, замість повторів до-сі-до.
Нен Робертс ухопила Бетсі Віґ’ю ззаду за сукню, поки Бетсі нігтями видряпувала татуювання на щоках Люсіль Дангем. Нен смикнула Бетсі до себе, крутнула нею і запхала їй у ніс два пальці аж по самі другі кісточки. Бетсі видала носовий вереск, ніби горном, коли Нен почала завзято трусити її за ніс туди-сюди.
Фріда Пуласкі хряснула Нен своєю сумочкою. Нен поточилася на коліна. Пальці з лунким ляскотом вийшли з носа Бетсі Віґ’ю. Коли вона спробувала підвестися, Бетсі вгатила її в обличчя, і Нен розпласталася по вулиці.
– Ти фука, ти мені діс ферефила! – запискотіла Бетсі. – Ферефила мені ДІС!
Вона спробувала наступити Нен на живіт. Та схопила її за ногу, викрутила й опустила колишню Бетті Ла-Ла обличчям на землю. Нен підповзла до неї, а Бетсі лише на це й вичікувала. За мить обидві котилися по вулиці, кусаючись і дряпаючись.
– ПРИПИНІТЬ!!!
– крикнув поліцейський Морріс, але його голос потонув у залпі грому, що трусонув усією вулицею.
Він дістав пістолет, навів його в небо… але не встиг натиснути на гачок, як хтось – Бог знає хто – вистрелив йому в пах одним із особливих товарів Ліленда Ґонта. Поліцейський Морріс повалився спиною на капот свого автомобіля, звідки сповз на вулицю, хапаючись за свій понищений секс-інструмент і силкуючись кричати.
Неможливо було сказати напевне, скільки войовничих християн принесли з собою зброю, придбану того дня в містера Ґонта. Небагато, та й озброєні загубили пістолети у веремії зі смердючими бомбами. Але принаймні чотири постріли було здійснено швидкою послідовністю, постріли, на які здебільшого не звернули уваги серед гучних криків і грому.
Лен Міллікен побачив, що Джейк Пуласкі націлюється пістолетом на Нен, яка дала Бетсі вирватись, а тепер намагалася задушити Міда Росіґньо. Лен ухопив Джейка за руку й смикнув угору, в набухле від блискавок небо, за секунду до того, як пістолет вистрелив. Тоді він опустив Джейків зап’ясток і переламав його через коліно, ніби паличку сушняка. Пістолет брязнув на мокру вулицю. Джейк завив. Лен відступив і сказав:
– Отак знатимеш, що…
Він не договорив, бо хтось вичекав моменту, щоб забити лезо кишенькового ножа йому в потилицю, перерізаючи Ленів спинний мозок біля стовбура.
Уже наближалися інші поліцейські автомобілі, шалено блимаючи блакитними сиренами серед омитої дощем темені. «Християнські солдати» не зважали на заклики з гучномовців припинити протиправні дії. Поліцейські спробували розбороняти натовп, але самі опинилися в горнилі сутички.
Нен Робертс побачила отця Бріґгема, довбана чорна сорочка якого була роздерта посеред спини. Він тримав преподобного Роуза за потилицю однією рукою. Іншу стиснув у міцний кулак і раз за разом лупив преподобного в ніс. Кулак влучав у ціль, рука на потилиці трішки сіпалася назад, а тоді повертала голову преподобного Роуза на позицію для наступного удару.
Верещачи на всі груди, ігноруючи стурбованих поліцейських штату, які казали їй – ледь не благали – зупинитися, зупинитися негайно, Нен відкинула Міда Росіґньо геть і кинулася на отця Бріґгема.
Розділ двадцять другий
Натиск грози сповільнив Алана так, що він мало не повз по дорозі, незважаючи на дедалі сильніше відчуття, що час став страшно, життєво важливим і якщо він не повернеться в Касл-Рок якнайшвидше, то може не повернутися взагалі. Тепер йому здавалося, що значна частка дійсно потрібної інформації весь цей час була в голові, замкнена за масивними дверима. На цих дверях був акуратний напис – не «КАБІНЕТ ПРЕЗИДЕНТА», не «ЗАЛ ЗАСІДАНЬ РАДИ ДИРЕКТОРІВ», навіть не «ПРИВАТНА ТЕРИТОРІЯ, НЕ ЗАХОДИТИ». На дверях у голові в Алана писалося: «ЦЕ НЕ МАЄ ЖОДНОГО СЕНСУ». Усе, що треба, щоб їх відімкнути, – правильний ключ… ключ, який йому дав Шон Раск. Але що ж за тими дверима?
Та що-що – «Необхідні речі». І їхній власник, містер Ліленд Ґонт.