Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
БЛУМ: Мене піддали нечемному обходженню, я… я піду в поліцію. Сто фунтів. Немає слів! Я…
БЕЛЛО: Пішов би, та дійшов, доходяго! Нам потрібна добряча злива, а не твоя нікчемна мжичка.
БЛУМ: Вона доводить мене до божевілля! Моллі! Я забув! Пробач! Моллі!.. ми… все ще…
БЕЛЛО (нещадно): Ні, Леопольде Блуме, все змінилося по волі жінки, поки ти лежнем лежав у Сонній Печері. Двадцять літ пролежав. То вернись і поглянь.
Над пустищем лунає голос Сонної Печери.
СОННА ПЕЧЕРА: Ріпе ван Вінклю! Ріпе ван Вінклю!
БЛУМ (у порваних черевиках, із заржавілою рушницею, зі схудлим, вилицюватим, оброслим бородою обличчям, навпомацки ступає навшпиньках; придивившись крізь шибки-ромбики, вигукує): Я бачу її! Це вона! Той перший вечір у Мета Діллона! Але сукня на ній — зелена! І коси пофарбовані в золотавий колір, а він…
БЕЛЛО (глузливо сміється): Це ж донька твоя, старий сліпий сичу! Вона зі студентом із Маллінгара.
Міллі Блум, білява, в зеленій сукні та босоніжках, із блакитним шарфиком, яким бавиться морський бриз, виривається з обіймів коханого й вигукує, широко розплющивши очі.
МІЛЛІ: Боже! Це ж татульо! Але ж як ти… Ой, татулю, як ти постарів!
БЕЛЛО: Ага, змінився? Глянь лиш: наша етажерка, наш письмовий стіл, за яким ми ніколи не писали, крісло тітоньки Геґарті{810}, наші класичні репродукції давніх майстрів. Тут привільно живеться чоловікові з його дружками. «Притулок Рогоносців»! А чом би й ні? Ану признайся, скільки ти мав жінок? Переслідував їх по темних вулицях, дибаючи на пласких ступнях, збуджуючи їх своїм утробним бурчанням. Що скажеш, чоловічку-проституте? Порядні жінки, що несуть додому пакунки з бакалії. Обернися. Підлива для гуски, мій гусаче, О.
БЛУМ: Вони… я…
БЕЛЛО (уриває його): Вони затопчуть той килим, що під брюссельський, якого ти купив на розпродажу в Рена. Ті жеребці, у своїх буйних забавах із Моллі, ловлячи блоху в неї під сорочкою, відіб’ють голову статуетці, яку ти під дощем ніс додому, цінуючи мистецтво заради мистецтва. Потім дошукаються до всіх секретів, що в тебе у нижній шухляді. Повиривають сторінки з твого астрономічного довідника, розкурюючи собі люльки. І плюватимуть тобі в коминок крізь мідні ґратки, що ти купив за десять шилінгів у Гемптона Лідома.
БЛУМ: За десять і шість. Так поводяться останні негідники. Відпустіть мене. Я ще повернусь. Я доведу…
ГОЛОС: Присягнись!
Блум зціплює кулаки й повзе вперед, затиснувши в зубах мисливського ножа.
БЕЛЛО: Квартирантом чи утриманцем? Запізно. Ти влаштував у себе вдома ліжко другого сорту, отож лежати в ньому іншим. Епітафія твоя вже написана. Ти скотився на самісіньке дно, ти не в себе вдома, і не забувай цього, стара довбешко.
БЛУМ: Правосуддя! Вся Ірландія супроти одного! Невже ж ніхто… (Кусає пальці.)
БЕЛЛО: Згинь і пропади, проклятий, якщо в тебе лишилася бодай крапля пристойности чи гідности. Пригостила б я тебе таким рідкісним старим вином, від якого ти вмить злітав би в пекло й назад. Підпиши заповіт, лиши нам увесь свій капітальчик. А як нема, то роздобудь як сам знаєш, накрадь, награбуй, хай тобі біс! І ми закопаємо тебе біля нужника в кущиках, і лежатимеш ти там у лайні й спокої, поруч старого Рогоноса Когена, мого прийомного небожа, за якого я вийшла заміж; цього сучого звідника й педераста, триклятого кривошийого подагрика, — і поруч решти моїх чоловіків, скільки їх там, десять чи одинадцять, уже й не згадаю, як їх, паскудників, звали, щоб вони всі там гнили в єдиній помийній ямі. (Вибухає гучним кашлеподібним сміхом.) Ми вас удобримо-угноїмо, пане Квіте! (Перекривляє пискляво.) Бувай, Польді! Бувай, татусю!
БЛУМ (хапаючись за голову): Моя сила волі! Пам’ять! Я грішив! Я стражд… (Ридає без сліз.)
БЕЛЛО (знущається): Поплач, дитинко! Крокодилові слізки!
Блум, зламаний, щільно сповитий для жертвоприносин, ридає, покладений ницьма. Лунає подзвін. Під стіною плачу темні постаті обрізаних, у власяницях та обсипані попелом: М. Шуломовіц, Джозеф Голдвотер, Моше Герцоґ, Гаріс Розенберґ, М. Мойзел, Дж. Цитрон, Мінні Вочмен, О. Мастянський, превелебний Леопольд Абрамовіц, кантор. Вимахуючи руками, вони від душі голосять, оплакуючи віровідступника Блума.