Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
БЛУМ (шнуруючи): Не надто тісно?
КОПИТО: Хай ти мені тільки наплутаєш, Ручки-Дрючки, я тобі як футбольну по твоїх м’ячиках.
БЛУМ: Головне — не пропустити якої дірочки, як було вийшло у мене перед благодійним балом. Погана прикмета. Гніздечко в неналежному місці у неї… у згаданої вами особи. Того вечора вона зустріла… Готово!
Зав’язує шнурка. Белла опускає ногу на підлогу. Блум підводить голову. Просто в міжбрів’я свердлять йому її важке обличчя, її очі. Його очі каламутніють, блякнуть, під ними надуваються капшуки, ніс розбрякає.
БЛУМ (мимрить): Чекаючи подальших розпоряджень, честь маємо, панове…
БЕЛЛО (гучним баритоном, із невблаганним поглядом василіска): Нікчемна собако!
БЛУМ (закохано): Імператрице!
БЕЛЛО (з важко обвислими щоками): Рабе перелюбських сідниць!
БЛУМ (благально): Ґрандіозносте!
БЕЛЛО: Гноєїде!
БЛУМ (з обвислими м'язами): Величавосте!
БЕЛЛО: Ану падай! (Ляскає її віялом по плечу.) Згинай ноги! Ліву на крок назад. Ти впадеш. Ти падаєш. Навкарачки!
БЛУМ (захоплено закотивши очі, потім заплющившись): Трюфелі!
Із пронизливим епілептичним вереском вона падає навкарачки, рохкає, сопе, риє рилом біля його ніг, потім розпластується, мовби мертва, щільно прикривши очі тремкими повіками, в позі взірцевого майстра.
БЕЛЛО (коротко підстрижений, із буряковим другим підборіддям та пишними вусами, що облямовують поголений рот. На ньому гамаші горянина, зелений камзол зі срібними ґудзиками, вільного крою сорочка й тирольський капелюх із пером куріпки. Руки глибоко закладені в кишені бриджів. Він ставить ногу на її шию і пригинає до підлоги): Відчуй всю мою ваготу. Падай, безправний рабе, ницьма перед троном переможних закаблуків твого повелителя, аби вони гордо й засліпливо височіли над тобою.
БЛУМ (покірливо лепече): Обіцяю завжди слухатись.
БЕЛЛО (гучно регочучи): Дурепо! Ти зовсім мало знаєш, що на тебе чекає. Я той тартар, що вирішить твою нікчемну долю — вгатить тебе в себе! Всім ставлю коктейлі, коли не виб’ю з тебе всіх твоїх ганебних хитрощів, старенький свиночку. Позадирайся-но зі мною, спробуй лишень! Як зважишся, то зразу й затремти, бо скуштуєш каблучного виховання, вбравшись у гімнастичне трико.
Блум заповзає під диван, визираючи крізь торочки.
ЗОЯ (розправляючи спідниці, щоб заховати її): Тут її немає.
БЛУМ (заплющуючи очі): Тут її немає.
ФЛОРІ (затуляючи її подолком сукні): Вона цього не хотіла, містере Белло. Вона виправиться.
КІТТІ: Ви вже пробачте їй, містере Белло. Адже ви пробачите, правда, мадамсер?
БЕЛЛО (підлесливо): Ну-бо, вийди, люба качечко. Лиш на одне слівце, дорогесенька: просто призначимо покараннячко — і все. Лиш трішечки зважся на коротеньку щиру розмову. (Блум боязко витикає голову.) Оце хороша дівчинка. (Белло хапає її за чуприну й витягує назовні.) Я тільки хочу тебе підправити, задля твого ж добра, по м’якенькому неболючому місцю. Як тут наш ніжний задочок? Ось я по ньому легесенько, люба. Будь готова!
БЛУМ (мліючи): Ой, не порвіть мені…
БЕЛЛО (люто): Кільце в ніздрі, тортури обценьками, биття києм, диба й нагай — все це я змушу тебе цілувати, мучачи під зойки флейти, мов нубійського раба давніх часів. Цього разу ти мені попалась! Ти пам’ятатимеш мене, скільки й житимеш. (Його обличчя наливається кров’ю, жили на лобі набрякають.) Я щоранку гарцюватиму на тобі, на твоїй спинці-отоманці, упхавши в себе добрячий сніданок смаженої свинини від Матерсона й видудливши пляшку Гіннесового портеру. (Відригує.) Посмоктуватиму добру сиґару й читатиму «Газету патентованих рестораторів». А потім, либонь, звелю, щоб тебе закололи в моїй стайні й засмажили на рожні, і я тебе смакуватиму по кусню просто з духівки, з хрумкою шкуринкою, запечену мов молочне порося з рисом та лимонником або із смородиновою підливою. Ой як тобі болітиме!
Починає викручувати їй руку. Блум вищить, перекидається догори кілем.
БЛУМ: Не треба так жорстоко, нянечко! Не треба!
БЕЛЛО (далі викручуючи): Іще разочок!