Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Флорентіно Аріса вважав за щастя, що посеред стількох любовних пригод лише одна жінка дала йому скуштувати краплину гіркоти — лицемірна Сара Нор’єга, яка дожила віку в притулку Святої Пастирки, декламуючи старечі вірші, просякнуті такою зухвалою непристойністю, що наглядачам довелося посадити її в карцер, аби не звела з розуму інших мешканок дурдому.

Та, коли Флорентіно Аріса взяв на себе всю відповідальність за справи компанії, він уже не мав ані часу, ані снаги шукати заміну для Ферміни Даси; та й добре знав, що ніхто замінити її не зможе. Кінець кінцем він змирився і ходив тепер лише до тих жінок, з якими давно був знайомий, злягаючись із ними, поки вони на це погоджувалися, поки знаходив для цього вільну хвилину, поки вони були живі. В неділю на Трійцю, коли помер Хувенал Урбіно, з усіх його коханок в нього залишалася тільки одна — одна-єдина. Їй незадовго перед тим виповнилося чотирнадцять років, але вона домоглася від нього того, чого досі не домоглася жодна інша жінка, крім Ферміни Даси, — він закохався в неї до нестями.

Звали її Америка Вікунья. Приїхала вона до міста два роки тому з приморського селища Пуерто-Падре — батьки віддали її під опіку Флорентіно Аріси, з яким мали ділові стосунки і доводились йому родичами. Дівчині дали урядову стипендію, і вона приїхала вчитися в Педагогічному училищі, з дорожнім клумаком та невеличкою залізною скринькою, що, здавалося, належала ляльці, і не встигла вона зійти з пароплава у своїх білих черевичках та з русявою косою, як він спізнав жорстоке передчуття, що їм судилося провести разом не одну недільну сієсту. Вона була ще дівчинкою з усіх поглядів, з нерівними зубками та з подряпинами на колінах, як то властиве для учениць початкової школи, але він одразу побачив, якою чудовою жінкою вона незабаром буде, і став готувати її для себе протягом нескінченно довгого року суботніх циркових вистав, недільних прогулянок з морозивом у парку, заповнених дитячими розвагами вечорів, аж поки здобув її цілковиту довіру, здобув її любов, аж поки з витонченим лукавством доброго дідуся підвів її за руку до свого таємного ешафоту. Для неї все відбулося несподівано й відразу: так ніби раптом відчинилися ворота до раю. Вона розпустилася, мов троянда, вона ширяла в небесах блаженства, і це стало неабияким стимулом для її навчання, бо вона завжди намагалася бути першою в класі, щоб її не позбавили вихідного в неділю. Отакий затишний куточок знайшов він собі на пустельному узбережжі старості. Після стількох років обміркованих пристрастей він невимовно втішався смаком невинності, приправленої чарами витонченої розпусти.