Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
Радивон густо почервонів і сів на вільний стілець.
Але знайомі Катерини стріли його радісним вітанням, і він заспокоївся. Вони зразу запропонували йому пива. Він довго відмовлявся, нарешті поступився перед їх настирливістю, що межувала з насильством, і спорожнив кілька склянок. Тоді йому стало вільніше; він забув про п'яного розпорядника, а острах за викриття відносин із Катериною якось сам собою випав із голови.
Коли сіла й Катерина, один із товаришів сказав:
— Вип'ємо за женщину… і майбутнє!
Йому це не пасувало, бо був він таранкуватий і кривий.
Катерина прийняла тоста на себе і відповіла таранкуватому п'яним сяйвом лиця.
Вона, як і завжди, була красива, гнучка і приваблива.
Радивон подивився на неї, простежив за її рухами і сказав собі:
«Хтось обізве її хорошим товаришем. Вона й справді нікого не цурається, чула і навіть сердечна. Але вона не подібна до жінок, із якими він зустрічається у своїй повсякденній роботі, не подібна навіть до Олени, що відмежувалася за хатніми справами від громадської роботи. Усі її інтереси, усі її рухи скеровано лише на відносини з мужчиною. Інше — все побічне для неї чи випадкове. Ось тепер оце вона моргнула таранкуватому й покладає на це якісь надії…»
Він подивився вбік на свого товариша, і той, до того милий йому, несподівано став бридким.
«Теж дурень!.. В’язне до неї, наче не видно, що за золото!..»
Проте йому стало соромно цього почуття:
«Я ж забув про себе… Мені пак не слід кривдити інших…»
Він зітхнув і знову зібрав свої, видно, вже звичні, думки:
«Вона не схожа на жінок, що у всіх зворотах життя — у радощах, горі, дрібницях, спільній роботі — однаково щирі, чулі і, коли того треба, віддані й героїчні. Її ж щирість і доброта мають лише одне призначення і одну ціль — бути принадою до красивого тіла, пестити свого вибранця й тим скласти собі щастя. В іншому — вона німа і холодна, як крига.
І ця жінка зайняла певне місце в моєму житті. Далі від неї, далі від цього п’яного повітря. Я завинив перед Оленою, я завинив перед товаришами…»
Він знову подивився на таранкуватого й змінив хід думок:
«Однак цей настирливо взявся… Норовить обняти… Хоч би посоромився присутніх… Дурень!»
І раптом, несподівано для себе, ударив кулаком по столу і крикнув:
— Паскудство!
Всі обернулися до нього, а таранкуватий прибрав руки й поспішив наповнити склянки.
Катерина знизала плечима:
— Тобі приснилося що?
Усі замовкли, усім стало ніяково.
Десь на помості уп'яте закалатав дзвоник, дарма намагаючись сповістити про початок концертового відділу: ні виконавців, ні охочих слухати не було.
Радивон устав із стільця. Йому неприємно було сидіти поруч із таранкуватим, хоч до решти присутніх, хіба крім Катерини, він і не мав аж ніякого почуття.
Він обійшов столик і попрямував у куток поза буфетом, де, як йому здавалося, було тихо й відлюдно.
Знову на віддаленні задзвонив дзвінок.
Він сперся плечем на колону і примружив очі; він нічого вже не думав, йому хотілося тільки побути на самоті.
Згодом до його вух дістався хрипкий поміркований голос.
Він обернувся і побачив по той бік колони театрального гардеробника, вусатого Степана, що стояв у такій самій позі, як і Радивон.
Степан поважно розводив руками і говорив сам із собою:
— Ну, от, Степане, ми й випили… Трохи за свої, трохи з ласки приятелів… Та й чи багато ж нам із тобою треба?.. Гнівлять мене люди, коли кажуть, що я п'яниця… Склянка, дві, а дивись — і лихо по коліна… Хай жінка знову скаче в гречку, мені тепер дарма!..
Радивонові стало прикро від цієї сповіді. Так само й Катерина… як він сказав — плигає в гречку! — така сама болість інколи охоплює і його серце.
Але до чого тут пиятика? Нащо йому ті дві склянки?.. Чи не завинив ти, хороший товаришу, перед своєю совістю? До чого ж тут жінка? Ти п'єш своєю рукою, з свого власного хотіння й з дозволу своєї волі!?
Він знову згадав, що майже всі присутні в такому самому стані, як і Степан, і почуття здорової огиди наповнило йому груди. Він одірвався від колони з тим, щоб зразу ж іти додому, та ще одна подія затримала його увагу. То був уже інший прояв п'янства, різко відмітний від юродивого Степанового скиглення. По той бік буфету, від центру фойє, два здорових хлоп'яки вхопилися за борти піджаків і погрожували один одному пивними пляшками. У той момент, коли Радивон кинув на них зір, одна з них із дзвоном і тріскотом уже дісталась своєї цілі — буйної хуліганської голови.