Велика рiдня

– Пiшли, – труснув головою, наче струшуючи тяжкий сон, i командир загону бачить, що золотистi обiдки очей комiсара стали червоними.

– Гостей непроханих треба сподiватися. Наближається наш перший бiй. – Недремний говорить неквапно. Провiвши свою юнiсть в боротьбi, вiн добре знає вагу слова «бiй»: воно вiдриває смiливу людину вiд найтяжчих переживань, повертає її до строгого кола конкретних обов'язкiв.

– Мiнувати дорогу ще рано? – Новиков насуплює чоло, щоб краще зосередитися.

– Ранувато. Ще можуть десь нашi прорватися.

– Коли б то.

Над головою, захекавшись, летять сiрi обважнiлi «хейнкелi», потiм, обганяючи бомбардувальникiв, прозудiли два «мессери», i їхнi поламанi тiнi замерехтiли по стовбурах дерев.

– Пора на полiтiнформацiю, – хмурим поглядом проводить Новиков знахабнiлi самольоти.

– Яка тема сьогоднi?

– Народна вiдповiдь на промову товариша Сталiна.

– Тема всiєї нашої боротьби, – задумливо говорить Недремний, i на його свiжовиголенiй щоцi ледь помiтно ворушиться задавнений шрам.

– Всiєї.

– Хороше б було пiсля такої полiтiнформацiї негайно дати наочний урок ворогам. Сьогоднi ж.

– Поєднати теорiю з практикою, – спалахнули очi комiсара. – Треба щось придумати партизанське. – Враз вираз його обличчя стає спокiйнiшим: попереду стоять партизани.

Опiвднi розвiдка загону зустрiлася з головними дозорами нашої вiйськової частини, яка вирвалася з оточення. Скоро на лiсовiй дорозi з'явилась i сама частина. Попереду йшли пiхотинцi, сапери i кiлька пiлотiв, далi на пiдводах їхали пораненi, а прикривали колону артилеристи, виставивши позаду рябу трофейну гармату.

Партизанський штаб нашвидку познайомився з армiйськими командирами.

Молодцюватий капiтан з акуратно нашитими гарматами на петлицях, не кваплячись, пiдiйшов до партизанiв.

– Загiн iменi Сталiна?

– Загiн iменi Сталiна.

– Самоперевiримося? – вийняв з гiмнастьорки посвiдчення. Уважно переглянув документи Снiженка. – Вахту приймаєте?

– Приймаємо.

– В добрий час. Дивуєтесь? – показав на колону. – Тепер ми стали «загальновiйськовою» частиною – приєдналися до нас iз рiзних родiв вiйськ. Хлопцi бойовi! Одне озброєння про щось говорить, – з неприхованим задоволенням глянув на своїх бiйцiв.

Справдi, бiльшiсть воїнiв були озброєнi автоматами, радянськими i нiмецькими, та ручними кулеметами.

Новиков виразно подивився на партизанiв.

– В бою добули?

– В бою.

– Мiни у вас є? – з надiєю поглянув Снiженко на капiтана.

– Веземо. Небагато.

– Нам би хоч трохи.

– Протитанкових, протипiхотних?

– I тих i iнших.

– Вахту приймаєте по всiх правилах, – засмiявся капiтан.

Снiженко полегшено перевiв подих: значить, щось таки перепаде.

– Старшина Кузнецов! – гукнув капiтан.

– Старшина Кузнецов! – пiшло по колонi. Незабаром до обочини пiдбiг бiлявий вилицюватий боєць. Нижнiй пружок його пiлотки темнiв од поту.

– Товаришу капiтане, старшина Кузнецов за вашим наказом з'явився! – умiло козиряє i хвацько пристукує закаблуками.