Сонце і місяць, сніг і лід

— Як це все дивно, — сказала дівчина по хвилі мовчання.

— Саме так, — сказав він. — Ходімо звідси.

Дівчина глянула на Роло і зі здивуванням побачила, що його морда опущена донизу, зад піднятий догори і він усім тілом помалу задкує із зали у коридор.

— Що це з тобою? — запитала вона.

— Тут смердить смертю і ще дужчий м’ясний запах.

— Гаразд, ходімо, — сказала дівчина і принюхалася, однак не змогла відчути нічого іншого, окрім запаху старих меблів та вовни. Та вона добре розуміла, що нюх та інтуїція в Роло значно сильніші, ніж у неї, тому дозволила йому вивести себе з кімнати. Пройшовши коридором трохи далі, вони знайшли двері, що вели на сходи, котрі вони шукали, й врешті вийшли до вхідної зали.

— Чортівня! — сказала дівчина.

Вона все ще тримала в руці ліхтар, котрий прихопила в одному з коридорів, і тепер то було єдине джерело світла у цілій залі, позаяк факели на ніч гасили. Від ліхтаря було мало користі, бо він міг освітити лише маленький клаптик простору. Дівчина спробувала ще щось прочитати на колонах, однак, щоб побачити хоча б один напис, доводилося мало не тулитися до колони носом і підносити ліхтар над головою. Від цього швидко втомилися руки й розболілася голова, і вона дозволила Роло провести її до їхніх покоїв. Роло обережно схопив зубами поли її светра і потягнув дівчину за собою сходами догори.

Марнота взяла верх над простотою: дівчина витягла з шафи одну з розкішних шовкових сорочок й одягла її до сну. Вона була занадто довга і дещо спадала з її плечей, однак довкола не було жодної душі, тому дівчина вирішила на те не зважати.

Вона заснула, і їй наснився Ганс Пітер. Він сидів на купі зі шкур ізбйорнів і гірко плакав. Раптом її розбудив шум. То відчинилися двері її спальні.

— Еразмусе, це ти? — запитала вона.

Проте ніхто не відповів. У темряві вона спробувала намацати ліхтар, але його ніде не було. Почала шукати свічку з сірниками в тумбі біля ліжка, бо могла заприсягтися, що ще вчора їх там бачила. Проте зараз усі шухляди були порожніми.

До неї долинали тихі кроки. Хтось наближався до її ліжка. Дівчина заховалася під ковдрою і прошепотіла:

— Роло…

Але вовк не відгукнувся, адже спав біля каміна в іншій кімнаті. Хто б це не був, а цей хтось пройшов повз Роло. Дівчина всім серцем сподівалася, що з її вовком усе гаразд.

Незнайомець відкинув покривало з протилежного боку ліжка і заліз під ковдру. Потім було зітхання. Хтось зручненько вмостився на матрасі. На тому все й закінчилося.

Дівчина заціпеніла від страху. У кімнаті було настільки темно, що їй нізащо не вдалося б розгледіти, хто біля неї лежить.

— Хто ти такий? — врешті запитала вона здушеним голосом, а коли не почула жодної відповіді, повторила трохи голосніше. — Хто ти?

Непроханий гість щось невдоволено пробурчав і з головою накрився ковдрою. За якусь мить звідти почулося хропіння.