Сонце і місяць, сніг і лід

— Дякую, — сказала лагідніше дівчина. А тоді кинула оком на сукню, яку фавн тримав у своїх лапах. — Мені ніколи не доводилося бачити таких високих жінок!

Фавн випростав лапки і підняв сукню догори. Та навіть тоді сукня все ще волочилася по килиму. Дивлячись на неї, ставало зрозумілим, що сукню пошили для когось, хто був на голову вищий за дівчину, хоча й вона була доволі висока. А ще, та, котрій належала ця сукня, мала би мати вражаюче тонку талію.

— То була не жінка, — сказав фавн і повісив сукню назад до шафи.

— То був фавн?.. маю на увазі, то була якась висока фавн…а?

— Ні, — сумно відказав він. — Більшість представниць мого роду були нижчими за мене, однак вже минули роки, відколи я бачив хоч одну.

— Тобі заборонено покидати палац?

— Таки-так, — фавн похитав кучерявою головою. — Я не виходив за межі палацу, відколи вперше сюди потрапив.

— Ти також зачарований? Як і ведмідь?

— Двері позаду дзеркала ведуть до ванни, моя панно, — лише й вимовив він. — Я вас залишу. Коли зголоднієте, подзвоніть у дзвіночок біля одного з камінів, і я принесу вам поїсти.

Він поспішив до виходу, а пухкий килим приглушив цокіт його копит.

— Щось тут не те, — відзначила вона, коли він зник.

Роло, який саме стояв біля маленького столика й уважно обнюхував все, що було на ньому, уважно глянув на свою господиню.

— Ми гостюємо у великого ізбйорна, котрий живе у палаці з льоду, — нагадав він їй.

— Так, думаю ти маєш рацію, — сказала дівчина.

Вона обійшла дзеркало й увійшла до невеличкої кімнати, котру називали «лазничкою». Там стояли оздоблена орнаментами раковина, велика ванна і нічний горщик — усе із зеленого льоду. Горщик був доволі високий і до половини наповнений водою.

Роло з дівчиною якусь мить гапилися на нічний горщик.

— А може, це зовсім не нічний горщик, — насторожено почав Роло. — Може, це вода мені для пиття.

— Та ні, виглядає на горщик, — заперечила дівчина.

— А це що за штука? — Роло тицьнув своїм носом у золоту кнопку, схожу на шишку, котра розташовувалася на бачку, позаду цього може-горщика.

Дівчина спробувала ту кнопку покрутити, але нічого не трапилося. Тоді вона потягнула її на себе — знову нічого. Однак, коли вона натиснула на кнопку, вода в горщику закрутилася і витекла кудись вниз.

— Це чудово! — сказала дівчина. — Поглянь! Гі…, тобто… вміст нічного горщика, кудись сам собою зник.

— А я все одно переконаний, що це вода, яку я можу пити.

— Ну знаєш, мені потрібен нічник, — відказала вона. — Тому я збираюся його випробувати. Іди, ляж біля каміна.

— Котрого з них?

— Мені байдуже. Йди вже.

Вовк дістав від дівчини легенького копняка, і двері лазнички зачинилися за його спиною. Коли дівчинка випробувала дивний нічник, то збагнула, що кнопка у формі шишки не лише відповідає за те, щоб стара вода зникала, але й за те, щоб нова з’являлася як у горщику, так і в бачку. Над бачком висіла поличка, на якій стояли скляні флакончики, наповнені рідиною, що пахла квітами. Окрім того, неподалік висіли вішаки із м’якими білими рушниками на них.