Сповідь суперниці

Протягом усього наступного дня ми рухалися без зупинки. За цей час я зміг поцінувати, який лад король-тиран Генріх І дав Англії. Цей наймолодший із синів Вільгельма Завойовника, якого стільки засуджували та боялися, зумів перетворити острівне королівство на спокійний і благодатний край.

Звісно, люди тут і далі ремствували та скаржилися — на тягар податків, на закони, які їх не влаштовували, на розкоші, що ними оточила себе знать, на негоду, врешті-решт. Люди завжди й у всьому схильні звинувачувати владу. Проте я, кому довелося побачити й інші краї — розбурхане, завжди на межі війни Єрусалимське королівство та пошматовану набігами маврів Кастилію, — я, що на собі відчув, як доводиться їздити неспокійними дорогами Франції, міг поцінувати стабільність і порядок, побачені вдома. Багато що мене приємно здивувало: впорядкованість стягування мита на шляхах, постійне їх патрулювання і майже цілковита відсутність розбійників. Простий люд без жодних побоювань подорожував у своїх справах, навіть жінки могли пересуватися без охорони. Так, король нормандець Генріх Боклерк, силоміць захопивши корону після загибелі на полюванні свого брата Вільгельма Рудого під час перебування в хрестовому поході старшого брата Роберта,[8] узурпував владу й став воістину благословенним королем для Англії. Буремні часи правління Вільгельма І Завойовника і його сина Вільгельма II пішли в небуття. Я знав, що Генріх І заохочував учених і будував монастирі, стежив за торгівлею, його казна була наповнена вщерть. Він видав закони, згідно з якими об’єднав нормандські статуси зі старими англосаксонськими ухвалами. І хоча він мало зважав на ухвали Ради, але діяв завжди мудро. Генріх старівся, а своєю спадкоємицею він зробив жінку, Матильду, хоча багатьох такий стан речей не влаштовував. І це викликало побоювання. Я думав, що Генріх оптиміст-відчайдух, якщо сподівається передати все доньці та її чоловікові Анжу.