Нафта

Нотатка 10

˃ НА ВОКЗАЛІ

(Продовження)

Карло протягом багатьох тижнів відвідує вокзал — місце, де на нього чекає нескінченно багато сексуального задоволення. Йому байдуже, якою буде дівчина, завдяки якій він зупинить свій пошук: аби вона лишень відповідала кільком загальним вимогам класифікації, за якою він розбив світ жінок навпіл; байдуже, чи вони білявки чи брюнетки, чи худі чи огрядні; чи поводяться вони як дрібні буржуазійки, чи як простолюдинки. Є річ, яку Карло бачить відразу й уже ніби навчився частково відчувати те, завдяки чому знову трапиться диво. Диво, яке може наприкінці принести найнестримніше задоволення (дівчина дивиться на нього, вона пізнала його секрет і бачила п’янкий захват, від того, що це пізнання разом з довгими моментами стримування, що цьому передували, іноді наприкінці доводить його до привселюдної еякуляції), а може навпаки, скінчитися трагічно: у найприємнішу мить щось відбирало у нього дівчину, — яку він нарешті знайшов і підготував, — залишаючи його на самоті, у полоні незагойного розчарування, яке так схоже на бажання померти й на жахливе відкриття, що реальність несумісна зі сном. Там він знайшов і втратив десятки дівчат. Усе це було частиною відрізка його життя, який врешті-решт співіснуватиме з іншими періодами у житті героя, але відтепер більше ніколи не щезне. Пізнання ексгібіціоністської насолоди (але він пробував не лише це, а й принагідно шукав не таких простих і не так легко досяжних зв’язків: власноруч торкався дівчини чи змушував її пізнати свій власний незрілий та несвідомий ексгібіціонізм) не заважало Карло роздивитися світ навколо; наразі, йдеться про те, що відбувалося на вокзалі. Пригнічено й уривчасто він був у змозі роздивитися цілу низку подій, облич та постав, звичок. Усе, що він бачив, ставало частиною задоволення. Коли він виходив з дому, щоб піти на вокзал (це було єдине його заняття в житті), його серце весело калатало, сповнене вдячності за божественну піддатливість світу, у передчутті того, що на нього чекає: втім, у його видінні були не лише сексуальні забавки та досягнення оргазму, навколишнє теж складало його частину. І це навколишнє було безстороннім. Воно було водночас і частиною його марення, й частиною дійсності. Й не тієї суворої та жахливої дійсності, якою вона видавалася йому в миттєвості відчаю, коли здається, що Бог, мораль та норми мають сенс, розчиняючи поволоку ілюзій; а натуральна реальність, така, якою постає вона, наприклад, у щасливих, зірких очах письменника-реаліста. Але найголовніше — нова дійсність, адже наразі для буржуа Карло йшлося про дійсність простих людей, яких він бачив у справжній бідності, якими не знає їх буржуа, реальність, яку злидарі переживають власним тілом, і це переповісти неможливо. Серед них було багато вихідців з півдня країни. Вони торгували контрабандними цигарками; були сутенерами повій, що тупцювалися на дорогах поруч із вокзалом. Мабуть, серед них було багацько злодіїв, які призначали «стрілку» в юрбі людей, що приїздили й від’їздили у їдкій вокзальній пилюці. Майже всі були молоді, чимало взагалі дуже юні, майже діти, котрі щойно приїхали з рідної домівки в Калабрії чи Сицилії.