Нафта

Нотатка 9

˃ НА ВОКЗАЛІ

Можна переміститися з реальності в сон, але неможливо перейти з одного марення в інше. Карло сидить на потертій, майже чорній лавці. Над ним — шалено високе, майже запаморочливе склепіння. Довкола неосяжний простір коридору. Незмінно-посмучено свистять потяги. Вони вирушають і прибувають з околиць або з півдня, мчать вокзальними тунелями, озиваючись у пошарпаних вітринах вокзалу й юрбах бідняків, котрі так природно йдуть за своєю долею. Карло пожирає нетерплячка, чекаючи, поки дівча за великим вбудованим склом у залі очікування погляне в його бік. Але вона теж зараз занурилася у власний еротичний сон, сон, у якому є чекання, цнотливість, розгубленість та відволікання — й цілковите незнання того, що таке секс (принаймні, у ті далекі шістдесяті). Але у Карловому сні вона має дивитися на нього, виявляючи цікавість до його заняття: як він вчиняє наругу над її почуттям пристойності, тримаючи члена однією рукою, готовий не лише будь-коли стиснути його у штанях, якщо дівчина раптом гляне на нього, а й навіть розстебнути їх, засунути руку всередину й торкнутися живої гарячої плоті збудженого пеніса, хоч би на мить показавши свій синюшно-червоний орган. І треба, щоб люди навколо теж цілком могли б за всім спостерігати. І їхнє почуття пристойності теж треба переступити, так само, як сором’язливість Карло та тієї дівчинки, що сидить поруч з меншими братиками, стискаючи в руці газетку. Вона спочатку має глянути на Карло, а потім опустити очі на його член. А якщо все станеться не так, Карло може навіть згинути від напруження, від якого рвуться його нерви й від якого він уже напівмертвий. Водночас саме цей біль людини, що помирає й відродиться до життя лиш одним поглядом, — це величезне щастя, що ніби наповнює світлом меланхолійну й уже надвечірню залу вокзалу. Це щастя, бо весь світ і весь сенс життя звівся до цього очікування; ця єдина надія, єдине заняття не мають меж. Увесь попередній і наступний день присвячені чеканнюa[39] єдиного погляду чи чомусь подібному, спробуваному, досягнутому; аби знову спробувати, знову досягнути. Тремтливе чекання, на яке перетворюється вбивче хвилювання, дарує відчуття володарювання над прийдешнім, насолоду й прихильність світу, який пригнічує й карає і який, хоч і потайки, дозволяє, щоб до нескінченності здійснювалися речі, що про них марить Карло, сповнений нестримного і майже умиротвореного щастя.