Протистояння. Том 1
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-2462-9
- Переводчик: Сергій Крикун
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Протистояння. Том 1». Краткое содержание книги:
— Нащо? — повторив Ларрі. — У мене складається враження, що я тобі не надто подобаюсь.
— Ні… але я тебе насправді й не зневажаю. Краще не поясню, чуваче. Я міг би стати осторонь і подивитися, як тобі розквасять носа. Одного разу тобі цілком вистачило б.
— Тобто?
— Виставиш їх. Бо в тобі є внутрішня міць. Є в тобі одна риса — коли її помічаєш, то здається, наче фольгу вкусив. Ти маєш усе необхідне, аби досягти успіху. Збудуєш собі гарну невеличку кар’єру. Вискочень із нікуди, якого забудуть за п’ять років. Школярі-бопери колекціонуватимуть твої платівки. Заробиш трохи грошей.
Руки Ларрі скрутилися в кулаки. Йому хотілося зацідити в це спокійне обличчя.
Вейн розказував про речі, від яких він почувався купкою собачого гівна під знаком «СТОП».
— Повернися в дім і перекрий краник, — м’яко мовив Вейн. — А тоді, чуваче, сідай у тачку і їдь. Куди завгодно. І не повертайся, доки не почуєш, що на тебе чекає новий чек із відсотками.
— Але ж Дьюї…
— Я знайду когось, щоб із ним побалакав. Мені це буде в кайф. Один мій друг попросить Дьюї бути гарним хлопчиком і трохи почекати, а Дьюї радо киватиме головою.
Він замовк, задивившись на двох дітлахів у яскравих купальниках, які бігли берегом. Поряд із ними мчав пес і голосно й радісно гавкав на небесну блакить.
Ларрі зіп’явся на ноги й видушив із себе «дякую». Морський бриз пірнав і вилітав із його заношених трусів. Слово випало з рота, наче камінь.
— Їдь кудись і розклади все лайно по поличках. — Вейн підвівся й став поряд із ним, так само милуючись дітьми. — А лайна в тебе цілий вагон. Який тобі потрібен менеджер, який тур, який контракт після того, як вистрелить «Кишеньковий спаситель». Гадаю, таки вистрелить — у пісні чіпкий біт. З усім розберешся, та дай собі час відсапатися. Такі, як ти, завжди вирулюють.
Такі, як ти, завжди вирулюють.
Такі, як я, завжди вирулюють.
Такі, як…
———
Хтось стукав пальцем у вікно.
Ларрі здригнувся й сів прямо. Шию прохромило болем, і він скривився від того, якими мертвими та задерев’янілими здавалися його м’язи. Ларрі не задрімав, а заснув. Заново пережив Каліфорнію. Однак тут і зараз у вікна світило сіре нью-йоркське сонце, і в скло знову постукали пальцем.
Він обережно повернув голову на болючій шиї та побачив свою матір, закутану в чорний плетений шарф, — вона зазирала досередини.
Якусь мить вони просто дивились одне на одного, і Ларрі почувався по-дивному оголеним — наче тварина, на яку витріщаються в зоопарку. А тоді ситуацію взяла під контроль усмішка, і він опустив скло.
— Мамо?
— Так і знала, що це ти, — сказала вона несподівано порожнім тоном. — Вилізай звідти, і дай-но я тебе роздивлюся на повний зріст.
Обидві його ноги затерпли. Коли він відчинив дверцята, голки й шпильки вп’ялися в тіло від самих п’ят. Ніколи не думав, що зустріне її в такому вразливому, непідготованому стані. Ларрі почувався, наче вартовий, якого зненацька розбудили на посту. Він очікував, що мати буде меншою, не такою впевненою в собі, та завдяки витівкам часу за ці роки він змужнів, а вона лишилася такою самою.
Та справжньою дивиною було те, як вона його підловила. Коли Ларрі було десять років, кожного недільного ранку мати стукала в його зачинені двері, якщо гадала, що він уже виспався. Навіть чотирнадцять років по тому вона розбудила сина в точно такий самий спосіб — застала в новій автівці під час сну, наче стомленого пацана, який засидівся допізна та впіймався на чари піщаної людини в дурнуватій позі.
І ось він стоїть перед нею з кучерявим волоссям і слабкою та дурнуватою усмішкою на обличчі. Голки й шпильки все ще давалися взнаки в кінцівках, і йому доводилося переступати з ноги на ногу. Ларрі згадав, що коли він так робив, мати завжди питала, чи не потрібно йому в туалет, тож перестав тупцювати й дозволив голкам колоти себе як завгодно.
— Привіт, мамо, — сказав він.
Вона мовчки дивилася на нього, і зненацька в його серці зародився страх, наче злий птах повернувся на старе гніздо. Це був страх перед тим, що вона відвернеться, відцурається, просто полишить його — покаже спину свого дешевого пальто й рушить до метро за рогом.
А тоді вона зітхнула — так зітхають перед тим, як підняти важкий пакунок. І, коли заговорила, її голос прозвучав так природно й радо (а так і мало б бути), що він забув про перше враження.
— Привіт, Ларрі, — сказала вона. — Ходімо додому. Коли я визирнула у вікно, то здогадалася, що це ти. Уже відпросилася з роботи. Треба перехворіти.
Вона обернулася, щоб провести його сходами нагору, між зниклих кам’яних псів. Він піднявся на три сходинки, наздоганяючи її, і скривився від шпильок та голок.