Робін Гуд
- Автор: Макспедден Джон, Вилсон Чарльз
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Юрий Юра
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Робін Гуд». Краткое содержание книги:
Але Робіна злякала не ця грізна зброя. Його серце похололо. коли він побачив, як на його власних очах збираються поглинути чудовий пиріг, бо чернець не гаяв марно часу і. хрестячись однією рукою, зубами вже вп'явся в пиріг до самої начинки.
Робін схопився за лук і швидко наклав на тятиву стрілу.
Гей, ченчику! — голосно загукав він. — Мерщій перенеси мене через річку, бо інакше я не відповідаю за твоє життя!
Від несподіванки чернець аж кинувся і вхопився за меч. Але, побачивши направлену на нього стрілу, відповів:
Поклади свого лука, хлопче, і я перенесу тебе через цей сгрумочок. Такий наш обов'язок у житті — допомагати один одному, а твоя гостра стріла переконує мене, що ти, як людина, заслуговуєш на деяку увагу.
По цій мові напівчернець-напівлицар смиренно звівся на ноги, хоч в очах його бігали хитрі вогники; поклавши па траву свій розхвалений пиріг, довгу рясу, меч та щит, він неквапливою статечною ходою перебрів струмок.
Коли Робін видряпався йому на спину, чернець мовчки побрів назад і не промовив жодного лихого чи доброго слова, аж поки опинився знову на березі.
Там Робін легко скочив на землю і сказав:
Вельми вам вдячний, отче!
Он як, ти вдячний! — відгукнувся чернець, вихоплюючи з піхов свого меча. — Тоді, клянусь честю, ти зараз же покажеш, яка твоя дяка. До речі, мої богоугодні справи набагато важливіші за твою мирську суєту, і вони мене кличуть на той бік струмка. Я бачу, ти благочестива людина, яка ніколи не відмовиться прислужитися церкві. Так от я й мушу тебе попросити, щоб ти зробив для мене те ж саме, що я зробив для тебе. Коротше кажучи, синку, ти повинен перенести мене на той бік.
Все це було сказано досить ввічливим тоном, але чернець так блискавично оголив меча, що Робін не мав часу ані зняти лук з-за спини, куди він його закинув, щоб не намочити у воді, ані одв'язати піхов з мечем.
Ну що ви, добрий отче! — заперечив він, намагаючись виграти якусь хвилину, — Адже я замочу ноги!
Хіба твої ноги кращі за мої? — відповів той, — А я ж, бачиш, уже промок до ниточки і боюсь, що тепер мене звалить ревматизм.
Я слабкіший здоров'ям, ніж ви, — хитрував далі Робін, — і той величезний шолом, меч та щит потягнуть мене на дно посеред струмка, не кажучи вже про те, що при цьому постраждає і ваша свята персона.
Гаразд, я дещо скину, — спокійно відповів чернець.—
Обіцяй, що перенесеш мене через потік, я залишу тут усю свою зброю.
Згода! — вигукнув Робін, і чернець одразу почав знімати з себе військовий обладунок. Робін, як і обіцяв, підставив йому свою широку спину і, коли чернець умостився на ній, побрів через потік.
Дно річечки було всипане круглим слизьким камінням, течія плинула швидко, і глибина її сягала вище пояса. До того ж Робіна гнув тягар значно більший, ніж той, який перед цим ніс чернець, бо ревний служитель церкви виявився неймовірно важким. А тут іце Робін не знав у цьому місці броду, і через те посувався вперед, наче п'яний, то провалюючись у глибокі ями, то спотикаючись об кругляки. Одне слово, він ішов так, що кожної миті або їздець міг звалитися в річку, або ж вони обидва могли опинитись під водою. Та товстобокий чернець на це не зважав. Штовхаючи свого «коня» п'ятами між ребра, він хвацько розправив плечі, ніби їхав на великий турнір, а бідолашний Робін, стікаючи потом, жадібно хапав повітря, мов справжній загнаний кінь. Та зрештою він якось видряпався на берег і звільнився від свого важчезного вантажу.
Але як тільки чернець став ногами на землю, Робін ухопився за свій меч.
Ну, святий отче, — вигукнув він, шумно відсапуючись і витираючи з чола рясний піт, — що там речуть ваші писання, які ви так охочі цитувати? «Хай не стомлюють тебе добрі діяння»? Тож несіть мене негайно назад, бо інакше я посічу на капусту вашу гарненьку льолю!
В сірих очицях ченця знову майнули хитрі вогники, що не віщували Робіну нічого доброго, але мова його, як і раніше, була спокійна і ввічлива.
Ну й гаряча в тебе голова, синку, — мовив він, — бачу, що навіть вода не остудила її. Доведеться ще раз підставити спину насильнику та нести тягар людської гордині.