Голодні ігри

— Як він горить? Він просочений алкоголем? Щось мені не хо… Ой! Я тебе знаю!

Я не пригадувала її імені чи за яких обставин ми зустрічалися. Але була впевнена, що десь її бачила. Темно-руде волосся, виразні риси обличчя, біла, немов порцелянова, шкіра. І хоча я не могла згадати нічого, пов’язаного з нею, я мов нутром упізнала її, мене переповнило відчуття тривоги й провини. Якимсь дивним чином я збагнула, що з дівчиною в мене пов’язані погані спогади. її перекошене від жаху обличчя тільки підтвердило мої здогадки. Вона різко похитала головою на знак заперечення й поквапилася відійти від столу.

Коли я розвернулася обличчям до решти присутніх, на мене витріщалися чотири пари насторожених очей.

— Цього не може бути, Катніс. Де ти могла запізнатися з авоксом? — випалила Еффі.— Це неможливо.

— А що таке авокс? — запитала я розгублено.

— Без’язика. Вона вчинила злочин, і їй втяли язика, тож тепер вона не здатна розмовляти, — пояснив Геймітч. — Мабуть, вона зрадниця. Не думаю, що ви з нею знайомі.

— А навіть якби ви й були знайомі, ти не маєш права з нею говорити, тільки віддавати накази, — сказала Еффі.— Але я впевнена, що ти її не знаєш.

Але я її знала. Потому як Геймітч назвав її зрадницею, я навіть згадала, за яких обставин ми зустрілися. Але тепер уже точно нікому не зізнаюся.

— Ні, певно, я помилилася. Просто… — я не знала, що сказати, і вино не допомагало.

Аж раптом утрутився Піта:

— Деллі Картрайт. Ось у чому справа. Спочатку я також подумав, що звідкись знаю цю дівчину. А тоді збагнув, що вона як дві краплі води схожа на Деллі.

Деллі Картрайт, блідолиця опецькувата дівчина з жовтуватим ріденьким волоссячком, була так схожа на нашу офіціантку, як жук на метелика. Деллі, мабуть, найлюб’язніша людина на планеті — вона усміхається завжди і всім у нашій школі, навіть мені. А наша рудокоса офіціантка не усміхнулася жодного разу. Але незважаючи на це, я охоче вхопилася за соломинку, яку мені простягнув Піта.

— Ну звісно! Саме її я й мала на увазі. Справа, мабуть, у волоссі,— мовила я.

— А ще у них схожі очі,— підтвердив Піта.

Напружена атмосфера за столом трохи розвіялася.

— Ну ось, усе з’ясувалося, — мовив Цинна. — Так, у торті є алкоголь, але він увесь вигорів. Я навмисно замовив цей торт на честь вашого полум’яного дебюту.

Попоївши смачного торта, ми перейшли до вітальні, щоб подивитися повтор церемонії відкриття. Кілька інших пар також^ справили гарне враження, але до нас не дорівнявся ніхто. Ніхто з нашої команди не втримався без захоплених «Ах!» і «Ох!», коли ми виїхали на нашій колісниці.

— Чиєю ідеєю було триматися за руки? — запитав Геймітч.

— Цинни, — відповіла Порція.

— Маленький натяк на спротив, — мовив Геймітч. — Чудово!