Тернистий шлях другої дивізії УНА
- Автор: Буртик Іван
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Об’єднання Вояків і Приятелів Другої Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Тернистий шлях другої дивізії УНА». Краткое содержание книги:
Пересічний вік вояцтва Бриґади становив приблизно 25 літ; старшини були значно старші, більшість з них були колишні ветерани української чи польської армії. Психічний стан вояків Бриґади був далекий від ідеального: безліч пережитих змін в такому короткому часі, емоційні зворушення, безумовно, робили свої наслідки. Тяжко було повірити, що деякі сотні цієї Бриґади два місяці тому, в січні, билися з наступаючими большевиками в околицях Нового Санча на Україні, а зараз, хоч уже в своїй армії, та все ж далеко від рідної землі, серед чужих людей, чекають, що принесе їм завтра.
Тим часом щоденні зайняття та вправи заповнювали час вояцтва, яке систематично пристосовувалося до обставин ненормального стану. Коли брати під увагу спроможність і боєздатність армії, то, крім ідейно-патріотичного наставлення вояків, відчувася великий брак виряду і харчів. Бриґада, що складалася майже з чотирьох тисяч вояків, була, відносно доброю силою. Дошкульно відчувався брак старшин і підстаршин, з яких більша половина була людьми старшого віку. Один німецький лікар і три санітари — оце вся медична опіка, з якої нікому не було багато користі. Харчування було жалюгідним: один кусень чорного, помішаного з дерев’яним трачинням, хліба, кусок марґарини та раз на день зупа, якщо її можна було так назвати.
Засобів транспорту, крім власних ніг, вже не було ніякого. Напів зужита легка зброя часто не діяла справно. Санітарні та гіґієнічні обставини залежали від спроможности і зарадности вояка — чи міг він, наприклад, самостійно дістати мило і воду.
Ось так виглядала дійність Бриґади, яка в кожній хвилині мала б вступити в бій із добре озброєною та випосаженою армією. Клопоту не буде, якщо вона прийде із заходу, білих сорочок і рушників ще вистачить, але що буде, як вона прийде зі сходу? Дуже влучно схарактеризував це становище один вояк зі Львова в своєму щоденнику: “Біда тут, брате, про яку навіть тяжко розказати. Для рятунку чи розваги нема що тут робити, але є ще свої хлопці, гріє сонце, є ще віра і надія, що я таки буду жити”. Виглядало, що то вже остання зупинка Бриґади, як рівнож і місце вічного спочинку для багатьох її вояків.
IV
Щоб говорити про цілу Другу Дивізію, мусимо знову повернутися до Першої Бриґади. Елемент, гідний уваги, що обидві бриґади, які творили Другу Дивізію, були настільки віддалені одна від одної, що за весь час свого існування ні разу не зустрічались, разом не мали вишколу, разом не брали участи в боях, і навіть не мали спільної програми. Мабуть, це і є причиною, що Перша Бриґада часто називає себе Другою Дивізією. І то не диво, бо через раптово зростаючі зміни годі було дістати точну інформацію, багато вояків Першої Дивізії не знали про існування Другої Дивізії й навпаки. Так само було з обома бриґадами.
Як вже було згадано раніше, Перша Бриґада під командою полковника Дяченка, що квартирувала в Німеку, маючи добрий контакт з головним штабом, була краще озброєна та під кожним оглядом була значніше виряджена. Одначе для її повної спроможности було потрібне ще доповнення, як в людях так і матеріялі, на що вже не вистачало часу, бо фронтова лінія з кожним днем наближалася.
Щоб відтягнути з фронту Другу Дивізію дальше в запілля, генерал Шандрук з д-ром Арльтом, 4 квітня, відвідали в Цітав головнокомандуючого військами Середньої Німеччини фельдмаршала Шейрнера з проханням включити її до своїх сил та допомогти їй в осягненні необхідного устаткування. За дорученням фельдмаршала Шейрнера, який прийняв делеґацію ввічливо, генерал Шандрук зустрівся з генералом Г. фон Штравхіцом, який не тільки дав свою згоду прийняти цілу Другу Дивізію, а також негайно приділив нові касарні, куди Дивізія повинна була переїхати за п’ять днів. Про це замітка в споминах генерала Шандрука, де він каже: “В останній зустрічі з полковником Дяченком я дав йому довірочні інструкції, щоб за всяку ціну не дати втягнути Дивізію на фронт і шукати відповідної нагоди контакту з альянтами, або просто маршувати на Захід”. “Я не знав, що то буде так важко, — каже далі Шандрук, — але в хаосі може часом вдатися”. [50]
Справді, що Бриґаду до тижня було перевезено, але не до нових касарень, а на фронт. Чому не перевезено і Другу Бриґаду, і хто мав децидуючий голос в цих рішеннях, генерал Шандрук про це не згадує. Правдоподібно, йому було відомо, що Другу Бриґаду було призначено на оборонну залогу Бранденбурґу.
[50] Pavlo Shandruk, “Arms of Valor”. New York 1959. Стор. 253.