Воскреслий із мертвих
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: КНИГА РОДУ
- ISBN: 978-966-2186-І8-5
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Воскреслий із мертвих». Краткое содержание книги:
Де шукають свою долю колишні «голубі берети» — у творі ніякого значення не має, оскільки бойові дії для них тривають зі стріляниною та безжалісним полюванням на людину, ціна за життя якої — контрабандні наркотики.
— Ви за безногого Артема? — запитав капітан.
— Артем сам за себе. А я сам за себе. У кожного свій почерк.
— Це правда, — погодився капітан і всунув у віконце посвідчення. Молодик схопився з місця і сказав:
— Я про все знаю. А ви заходьте, — він відчинив бічні двері, перевернув картонку з написом «Відчинено» на «Зачинено» і запросив капітана сісти. Сержант Ягідка трохи потупцював по той бік таблички, зрозумів, що капітан впорається й без нього, і побрів до авто, розглядаючи по дорозі виставлені в універмазі товари.
«Ринок перенасичується, — подумав сержант.
— А ціни кусаються. Почекаємо, коли вони стануть трохи скромнішими».
— Як вас звати? — сідаючи на дерматиновий тапчанчик, поцікавився капітан.
— Артем!
— Ви теж Артем?!
— Я теж. Бо я син Артема, — а за хвильку додав:
— Безногого, як ви кажете.
— А де ж батько?
— Батько тяжко захворів. Спився він. Талановиті люди часто спиваються. Тоді вже не контролюють себе і так талант гине… Який у батька почерк! А який талант — усі почерки міг підробляти! Не підкопаєшся.
— А ось цей? — показав Дубль листа до Галини Бордоніс-Медведчук.
— Це батькова робота. Такий почерк тільки батько міг підробити…
І тут раптом капітану Дублю стало ніяково. «Куди я послав людей? Як вони можуть знайти гравера, коли це почерк іншої людини? Підроблений. Дурень царя небесного, — лайнувся про себе. — Треба негайно дати відбій».
Капітан аж почервонів. Відчув перевтому. Артем помітив зміну в його обличчі й запитав:
— Трапилося щось неприємне?
— Трапилось, — погодився капітан. — Людина, для якої твій батько підробляв цей лист, убивця…
— Я знаю, хто то був.
— Ви?
— Я!
— Звідки?
— Я тоді був присутній, коли батько підробляв цього листа. Високий на зріст чоловік з чорною бородою. Як афганець… Як моджахед! Навіть у чалмі і афганській формі…
— Ти його добре запам’ятав?
— Добре! Тільки ви за цими ознаками його вже не знайдете. Він давно поголив бороду… Але має іншу цяцьку. У нього на щоці… Чекайте, на якій… — гравер для чогось розвернувся корпусом, почав щось пригадувати. — Ага. На лівій! У нього на лівій щоці шрам. Хтось його полоснув чи то кинджалом, чи то багнетом. Я його днями бачив у Спілці письменників. Я там сувеніри підписував.
Він прийшов в оргкомітет Всесвітнього форуму українців. Приніс лист-протест. Він не хотів, щоб на форумі виступав якийсь афганець. Ніби перебіжчик до американців чи що… Я не все зрозумів, бо спочатку й не прислухався. Писав. Але по голосу я його одразу впізнав. У нього такий голос, знаєте… Словом, не знаю, як сказати… Гортанний, чи що… Дуже запам’ятовується. Я сказав співголові форуму… хотів сказати, що я цього шрамуватого знаю. Та співголова, на ім’я, здається, Павло, тільки махнув рукою і помчав на якесь чергове засідання. Сказав, що йому ніколи. Ось і вся історія…
— Я тобі, Артеме, сердечно дякую, — капітан підвівся і потис руку молодому граверу. — Бажаю ніколи не спиватись і не підробляти ніяких документів, окрім офіційно дозволених.
— Я вас зрозумів, пане капітане. Я…
Але спина капітана Дубля уже зникла серед універмагівського натовпу.
…Він мчав в оргкомітет Всесвітнього форуму українців. Його цікавив співголова по імені Павло. «Його так і називали — пан Павло. Він з густою чорною бородою. Де-не-де уже зі сріблястими струнами»… Він так і сказав: струнами.
Капітан їхав і посміхався сам собі в неіснуючі вуса. «Борода зі сріблястими струнами, — повторював він. — Гадаю, панів Павлів з такими бородами там небагато».
І він не помилився. Пан Павло був такий один. Він сидів у своєму кабінеті і щиро посміхався капітану Дублю…
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Коли сержант Ягідка підійшов до столу і віддав честь капітану Дублю, той навіть не підвів голови. Ягідка навшпиньки розвернувся і хотів був залишити кабінет мовчки. Капітан гукнув його з порогу.
— Ви куди, сержанте?
— Бачу, ви перевтомилися. Подумав, хай пан капітан трохи відпочинуть.
— Ви мені привели Кублея?
— Його ні дома, ні в бюро нема.
— У нього, якщо мене пам’ять не зраджує, є рація. Ви зв’язувалися по рації?
— Достеменно так, пане капітане! Але його рація, як і він сам, мовчить.
— Знайти з-під землі!
— Слухаюсь, — сержант так само тихо щез, як і з’явився.
Капітан Дубль думав. Багато чого ставало на місце. Але щоб заповнити певні прогалини у життєвій фабулі Миколи Мазура, потрібно було негайно зв’язатися з ним. Але як?! Він зв’язався з товариством «Україна»… З оргкомітетом Всесвітнього форуму українців… Проте ніхто не міг знайти в книзі реєстрації прізвища Миколи Мазура з США. Зв’язалися з чоловіком з об’єднання афганців майором Метлинським… Згадали про його лист до оргкомітету форуму… Виявилося, він нічого подібного не писав, а той лист, що взяли у співголови оргкомітету, виявився фальшивкою, надрукованою, щоправда, на друкарській машинці воїнів-афганців… Підписи було підроблено блискуче — Метлинського, Яценка та інших. Отже, справжнє прізвище знали тільки ті, хто не був зацікавлений у виступі Миколи Мазура.