Чорна рада 1663 року. Передумови, результати, наслідки

Обраний 18 червня в «совершеные гетманы» усім Військом Запорозьким, як старшиною, так і черню, вільними голосами Іван Брюховецький в соборному храмі Ніжина після урочистого богослужіння «великому государю великому князю Алексею Михайловичю, все Великія и Малыя и Білая Росіи самодержцу, и его государским дітем, благородным государевим царевичем и их государским наследником, по святой непорочной евангелской заповіди Господни пред святым Евангліем віру учинил при єпископи Мефодіи Мстиславском и Оршанском и блюстители митрополіи Кіевской, по чиновной книге и по записи»[182].

Насправді ж гетьманське обрання 1663 р. разюче різнилось із тією ідилічною картиною, яку намалював у своєму посольському звіті царський окольничий. Вибори гетьмана, проведені на Генеральній раді під Ніжином, відзначалися неабиякою напругою, були відмічені численними ексцесами та протистояннями, в тому числі й силовими протиборствами — із застосуванням зброї та людськими жертвами. Так, з розповіді Патрика Гордона дізнаємося, що близько десятої години ранку 17 червня царський окольничий прибув з Ніжина до намету в околицях міста, поблизу якого і мала відбутися Генеральна рада. За наказом Велико-Гагіна навколо намету було розставлено царські війська. Відразу ж по тому на поле почали прибувати учасники ради. Першим прибув зі своїми прибічниками Яким Сомко, за ним підтягнувся й Іван Брюховецький з людьми.

Як прибічники Сомка, так і козаки й простолюд Брюховецького на виборну раду прибули як на війну — з прапорами та зброєю. Уже дорогою до місця проведення виборів, як стверджував Гордон, «многие ветреные козаки покинули Сомко и примкнули к Брюховецкому»[183].

У розповіді Самовидця акценти розставлені дещо інакше, аніж у Гордона. Зокрема, автор широковідомого літопису стверджував, що на раду, призначену на 17 червня, «зараз уступивши в пост Петров», постановили (авторство цієї «постанови» Самовидцем не уточнюється) прибути «пішо, без всякого оружжа». За Ніжином було встановлено «намет великий», присланий з Москви государем, і навкруги від нього було розставлено «військо московское... з оружжем задля уникання своеволі». Утім, як зауважує далі літописець, «тое мало що помогло», й, як тільки було «вдарено в бубни на раду», Брюховецький, «ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони... и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не вед луг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало»[184].

Побачивши перед собою таку значну масу озброєного люду, який до того ж очолювали вороже налаштовані один до одного лідери, царський представник на раді, як оповідав Гордон, зажадав, аби козаки залишили зброю та прийшли на зібрання без оружні. Але як прибічники Брюховецького, так і Сомка, на наказ Велико-Гагіна не зважали. І лише після прибуття в намет до окольничого єпископа Мефодія та спільного їхнього звернення до старшини з апеляцією до відповідного указу Олексія Михайловича, як було записано в щоденнику Гордона, «окольничий... велел, чтобы Сомко и Брюховецкий с офицерами и лучшими казаками оставили оружие и коней и шли к шатру. Так они и сделали, только Сомко имел при себе саблю и сайдак»[185]. Тобто попри участь у раді такої значної кількості народу, безпосередніми учасниками виборів мали були все ж козацькі старшини та «лучшие казаки». Отож рада мала відбутись за канонами, утвердженими на Січі, коли посеред загальновійськової ради збиралась група старшин і «стариків», яка й ухвалювала принципове рішення, яке по тому виносилось на ознайомлення широкого козацького загалу[186].