Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба
- Автор: Баум Лаймен Фрэнк
- Серия: Чарівник Країни Оз #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-39-5
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба». Краткое содержание книги:
А Чіп не зводив очей із незвичайного незнайомця, уважно роздивляючись його велике й округле, наче в жука, тіло, що спиралося на пару тонесеньких ніжок. Ніжки закінчувалися крихітними ступнями із задертими пальцями. Тіло Брошкового Жука було плескате, темно-брунатне й блискуче зі спини, а спереду — смугасте, в білі та світло-брунатні смужки, котрі доходили до краю та зливалися в однотонне облямування. Руки були так само тоненькі, як і ноги, а голова трималася на довгенькій шиї і була би така сама, як у людини, якби не хоботок, або сисальце, яким закінчувався його ніс, та маленькі вусики на кінчиках вух, що закручувалися в боки, мов пара поросячих хвостиків. Правду кажучи, круглі чорні очка Брошкового Жука були доволі банькаті, але вони не псували його обличчя.
Жук був убраний у темно-синю одежину, що кроєм нагадувала фрак, із жовтою шовковою підкладкою та квіткою у петлиці. Під фраком виднівся білий полотняний жилет, котрий щільно прилягав до широкого тіла велетенської комахи. Бриджі з плюшу пісочного кольору були застібнуті під колінами золотими пряжками, а на голові хвацько сидів високий шовковий капелюх.
Одна з найбільших дивовиж Брошкового Жука полягала в тому, що, стаючи на повен зріст, він виявлявся одного зросту з Лісорубом. Звісна річ, жодній комасі в усій Країні Оз іще не вдавалося досягти таких розмірів.
— Мушу зізнатися, — озвався Солом’яник, — ваша несподівана поява здивувала мене й моїх супутників. Сподіваюся, ви на нас за це не гніватиметеся? Гадаю, з часом ми всі звикнемо до вашої зовнішності.
— О, прошу вас, не треба вибачень! — палко вигукнув Брошковий Жук. — Якби ви знали, скільки задоволення я отримую, отак дивуючи всіх. Адже ж ви не станете стверджувати, що я така собі звичайнісінька комаха. Тож я радо вітаю найменші вияви зацікавлення та захоплення, які викликає у вас моя поява.
— А й справді, — погодився Його Величність.
— Якщо ви не відмовите мені в честі приєднатися до такого шляхетного товариства, — вів далі жук, — я охоче розповім вам свою історію, і тоді ви прекрасно зрозумієте, звідки моя незвичайна — а то й дивовижна — зовнішність.
— Ласкаво просимо! — сказав Бляшаний Лісоруб. — Розповідайте.
Отож, Брошковий Жук сів на траву, обвів поглядом подорожніх і розповів їм таку історію.
13 розділ
Історія Брошкового Жука
— На початку оповіді мушу зізнатися, що на світ я з'явився звичайнісіньким брошковим жуком, — щиро й приязно почав розповідати жук.
— Я був звичайною комахою і думав, що передні та задні лапки потрібні мені лишень для того, щоб бігати по землі, повзати по кам’яних поверхнях чи ховатися в густих травах, а всі помисли були тільки про те, де і як поживитися дрібними комашками.
У холодні ночі моє тіло коцюбло й нерухоміло, бо я не мав одягу, та кожного ранку тепле сонце знову повертало мене до життя, і я брався до своїх звичних справ. То було не життя, а сама тільки назва, але ви, мабуть, розумієте, що іншого життя ні брошкові жуки, ні тисячі інших крихітних створінь на всій землі просто не знають.
Проте всемогутнє Провидіння, знехтувавши моїми крихітними розмірами, розпорядилося інакше, тож мені була вготована більша доля. Якогось дня я проповзав попри сільську школу і, приваблений гулом учнівських голосів у ній, набрався духу й заповз усередину. Знайшовши шпарину між двома дошками, я поповз нею і дістався до протилежного кінця, де був камін, у якому жевріли останні вуглинки, а перед каміном — учительський стіл, за яким сидів наставник.
Нікому не було діла до якогось там Брошкового Жука, а я тим часом з’ясував, що біля каміна набагато тепліше та комфортніше, ніж навіть на осонні, і вирішив оселитися неподалік від вогнища.
Тому я вибрав собі чарівний сховок між двома цеглинами, і він багато місяців правив мені за домівку.
Професор Насьогоднівсе, який там викладав, — це, безперечно, найвизначніший учений на всю Країну Оз, і, освоївшись на новому місці, вже за декілька днів я став прислухатися до його лекцій та бесід, які він проводив із учнями. Ніхто не слухав його так уважно, як малесенький, нікому не помітний брошковий жук, і так я отримав ґрунтовні знання, котрим, як на мене, просто ціни немає. Тому я й вирішив доповнювати своє ім’я на візитній картці літерами В та О, себто «Вельми Освічений», бо чим я найбільше пишаюся, то це тим, що на світі не було й не буде другого брошкового жука, котрий мав би бодай десяту частину моєї вихованості й обізнаності.
— Я не бачу в цьому нічого поганого, — озвався Солом’яник. — Своїми знаннями й справді варто пишатися. Я теж неабиякий ерудит, а мої друзі досі вважають неперевершеним той мозок, що його подарував мені колись Великий Чарівник.