Зарубіжний детектив
- Автор: Кристи Агата, Стаут Рекс
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Володимир Мусієнко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
У романі Р. Стаута розкриваються незаконні методи діяльності ФБР, що тероризує американських громадян, викривається міф про горезвісну «свободу особи» в США.
Про злочинний світ мафії, до якого причетні посадовці урядових установ Італії, розповідається в гостро викривальному творі Л. Шаша.
У романі А. Крісті простежується, як загальна гнітюча атмосфера життя в англійському провінційному містечку стає грунтом для кривавих злочинів.
Я підніс палець і почав:
— Ваше припущення, нібито «Газетт» висунула версію про причетність до вбивства ФБР і успішно її розробляє, виявилося не вельми вдалим. — Я опустив палець. — Лон Коуен про це не згадував, не зробив цього і я. Ніякої версії в них немає. Він дав мені переглянути теки з вирізками, ми з ним побалакали, і я записав імена та цікаві факти — декотрі з них можуть нам знадобитися. Всього дванадцять сторінок. — Я підніс палець. — Я їх, як завжди, передрукую по п'ять доларів за сторінку. — Я опустив палець. — Далі я подзвонив по телефону-автомату місіс Елтхауз, вона згодилася мене прийняти, і я пішов до неї. Це на Парк-авеню, в районі вісімдесятих вулиць. Квартира в неї на десятому поверсі — звичайно, як і слід було сподіватися, досить шикарна. Картини теж нормальні. Не розказуватиму, яка з себе місіс Елтхауз, скоро ви й самі її побачите. Цитує Старий завіт і Арістотеля. — Палець я підніс. — Я хотів був процитувати Платона, але якось не випало нагоди. — Я опустив палець. — По телефону я попросив її покликати до себе й Меріан Хінклі, а вона відповіла, що міс Хінклі скоро прийде. Каже, по телефону я з ваших слів зрозуміла, що мого сина вбили агенти ФБР і чи це правда. А ось далі я краще розповім вам усе детальніше.
І я переповів Вулфові до слова про свою розмову в квартирі місіс Елтхауз, певен, що не кажу нічого такого, чого, на нашу думку, не варто знати ФБР. Вулф слухав мене із заплющеними очима, відкинувшись у кріслі, і мій піднесений палець однаково не побачив би, отож від себе я нічого не додавав. Коли я закінчив, він щось буркнув собі під ніс, розплющив очі й сказав:
— Погано, коли знаєш, що голка, яку шукаєш, у стіжку сіна. Та коли не знаєш навіть…
Пролунав дзвінок у двері. Я рушив до передпокою і крізь шибки побачив на ґанку агента ФБР. Не те, що я впізнав його, ні. Просто всім своїм виглядом він був схожий на фебеерівця: такого, як усі вони віку, широкоплечий, похмура пика з масивним підборіддям, чепурне темно-сіре пальто… Я підійшов до дверей, прочинив їх пальців на три — ширше не давав ланцюжок, — і запитав:
— Ви до кого, сер?
— Мене звати Квейл, — випалив той у щілину. — Я хочу побачити Hipo Вулфа.
— Повторіть, будь ласка, прізвище.
— Квейл! Тімоті Квейл!
— У містера Вулфа справи. Я йому доповім.
Я вернувся до дверей кабінету.
— Це одне з прізвищ у моєму записнику. Тімоті Квейл. Старший редактор журналу «Тік-Ток». Тип героя. Це він накинувся був з кулаками на того репортера, що надокучав Меріан Хінклі. Мабуть, відразу по тому, як я пішов, місіс Елтхауз подзвонила йому й розповіла про вас.
— Ні! — гаркнув Вулф.
— До вечері ще півгодини. Ви що — не дочитали розділу?
Вулф зиркнув на мене спідлоба:
— Приведіть його.
Я знову вийшов до передпокою, зняв ланцюжок і відчинив двері. Квейл переступив поріг. Коли я причиняв двері, він повідомив мені, що я — Арчі Гудвін. Довелося повірити. Потім я взяв у нього пальто й капелюх і провів його до кабінету. Він ступив три кроки, зупинився, роззирнувсь довкола, потім глянув на Вулфа й різко запитав:
— Вам сказали моє прізвище?
Вулф кивнув головою:
— Містер Квейл.
Гість підійшов до столу.
— Я товариш міс Меріан Хінклі й хочу знати, яку гру ви затіяли. Я хочу, щоб ви мені пояснили!
— Oro! — зронив Вулф.
— Ви мені не огокайте! Що ви задумали?
— Це неподобство! — сказав Вулф. — Знаєте, я не люблю дивитися на співрозмовника знизу вгору. Якщо ви на мене кричатимете, містер Гудвін зараз же витурить вас за двері. А якщо сядете в оте крісло, зміните свій тон і повідомите мені, чому, через яку поважну причину я маю складати перед вами звіт, то я вас вислухаю.
Квейл розтулив був рота, але відразу й стулив його. Тоді повернув голову в мій бік і зміряв мене з голови до ніг поглядом — певно, зважуючи, чи я з ним упораюсь. Як на мене, то нехай би він краще вирішив, що в мене забракне на нього сили, бо після вчорашнього дня я залюбки скористався б нагодою вивихнути руку ще кому-небудь. Проте Квейл від мене відвернувся, підійшов до червоного шкіряного крісла, сів і, сердито зиркнувши на Вулфа, сказав:
— Я про вас знаю. — Ці слова він вимовив уже не так гучно, однак зовсім іще не привітно. — Знаю, як ви працюєте. Якщо ви збираєтеся злупити з місіс Елтхауз купу грошей, це її справа, але не пробуйте вплутувати в це діло міс Хінклі. Я не маю наміру…
— Арчі! — перебив Квейла Вулф. — Виведіть його! Фріц відчинить двері. — І він натис кнопку.