Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Отже, осягнення відбувається на двох взаємопов’язаних рівнях — герменевтичному та психологічному. Перший вид розуміння передбачає осмислення волі закону взагалі та застосованого нормативного акта зокрема. При цьому методі проникнення в правову норму суддя повинен володіти певними знаннями в сфері юридичної лінгвістики та законотворення. Тобто він повинен мати ґрунтовні уявлення про статичні та динамічні сторони правотворчості. Під час психологічного розуміння закону суддя на емпірично-підсвідомому, духовному рівні починає розуміти норму права — не прагматичний розум, а душа та серце починає керувати ним. Причому головним знаряддям виступає його індивідуальний рівень ірраціоналізму, інакше кажучи, ступінь душевного «занурення» для «відчуття» правової норми. При цьому юридичне розуміння має характер внутрішнього диспуту, в результаті якого породжуються підстави для різних альтернативних варіантів перекодування права, наслідком чого, навіть за методично абсолютно бездоганної роботи, не завжди є абсолютно точні та безсумнівні висновки...»[53].

І на додаток: «Нині все більше спостерігається поступовий ухил у бік до ірраціональних соціокультурних параметрів правового життя суспільства і людини. Однак позитивізм, схильність до формалізації та уніфікації соціального життя ще мають досить міцні позиції»[54]. Ухил в бік до ірраціональних соціокультурних параметрів — це добре, якщо йдеться про повернення до релігійної віри попередніх поколінь. Як говорив один із декабристів, «гордыню разума сломить безумием веры». Але ж такий ухил у сфері права утверджує ірраціоналізм там, де конче потрібною є логіка.