Долина Чотирьох Хрестів
- Автор: Забелин Игорь Михайлович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. С. Лук'янчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Долина Чотирьох Хрестів». Краткое содержание книги:
…Майже півстоліття тому загадково зникла російська полярна експедиція. Довгий час ніхто не міг розкрити цієї таємниці. Та ось на допомогу приходить хроноскоп, і на екрані з'являється картина трагічної долі мужніх дослідників Півночі. Про це автор хвилююче розповідає у невеличкій повісті «Долина Чотирьох Хрестів».
Оповідання «Легенда про «земляних людей» показує, як чудодійний хроноскоп допоміг розв’язати ще одну цікаву загадку, зв’язану з життям невідомих нам людей.
Разом з героями книжки читач переживає ряд захоплюючих пригод, дізнається багато цікавого про природу і історію Півночі нашої Батьківщини.
— Та-а-ак, — співчутливо зітхнув Берьозкін. — Незрозуміла історія.
— В тому й вся справа, — зразу ж відгукнувся радист. — Я й подумав: може, хроноскоп ваш розбереться?
Та хроноскоп при всіх його позитивних якостях не міг претендувати на роль вченого дослідника.
— Шкода-а-а, — протягнув радист. — Шкода. Даремно потурбував, значить…
Він пішов од нас розчарованим, а ми, як це звичайно буває у таких випадках, відчули себе без вини винуватими: і неможливо все знати і соромно, коли чогось не знаєш…
— І чого цим птахам на місці не сидиться? — похмуро запитав Берьозкін. — Все літають!
— Літають, — повторив я.
— Чому всі ці водоплавні птахи восени з Арктики тікають, зрозуміло, — сказав Берьозкін. — Жерти їм нічого, замерзає все. Але чому взагалі ці перельоти існують?
Спеціально цим питанням я ніколи раніше не займався і лише неясно пригадав, що виникнення міграцій у птахів учені пов’язують з льодовиковим періодом: з півночі наступав льодовик і відганяв птахів на південь, а потім, коли він розтанув, птахи повернулися на старі гнізда; перельоти увійшли в звичку, і пізніше птахи щороку повторювали шлях, здійснений одного разу їхніми предками…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ,
в якому археолог Дягілєв розповідає досить-таки цікаву легенду про «земляних людей» і пропонує взяти участь в археологічній експедиції, що зробила несподіване відкриття.
Дягілєв з’явився наступного дня після нашої доповіді на районному активі. Ми вирішили, що саме доповідь спонукала його прийти, але, виявилось, Дягілєв тільки-но прилетів у Анадир і доповіді нашої не чув.
— Мене послали запросити вас взяти участь в роботі археологічної експедиції, — звернувся він до нас. — Експедиція працює в кількох містах, але мій загін… Бачите, моєму загонові пощастило зробити дуже цікаве відкриття… Ви чули що-небудь про «земляних людей»?
— Ми нічого не чули про «земляних людей», — відповів я, — і дуже раді вашому відкриттю. Але мій друг Берьозкін — математик і винахідник, а я — географ і письменник. До археології жоден з нас не має відношення…
— Хроноскоп, — майже простогнав Дягілєв. — Товаришу Вербинін, нам потрібен хроноскоп! Якщо цей апарат робить чудеса, він нам так допоможе!
— Ніяких чудес він не робить, — похмуро заперечив Берьозкін. — Звичайна електронна машина…
— І потім, — додав я, — нас командирувала на Чукотку Президія Академії Наук. Строк відрядження…
— Все вже погоджено, — вигукнув археолог. — Президія не заперечує. Аби ваша згода! — Дягілєв молитовно склав руки.
І Берьозкін, і я прикинули всі «за» й «проти», і докази «проти» явно перетягували. Зразу, без перепочинку, братися за нове розслідування нам не хотілося. Крім того, Берьозкін мав намір дещо вдосконалити в хроноскопі і мріяв якнайшвидше взятися за роботу.
Дягілєв, уважно стежачи за виразом наших облич, вчасно зрозумів, що чаша терезів схиляється не на його користь, і почав благати:
— Вислухайте спочатку мене! Ви ж нічого не знаєте про «земляних людей»! — Він вимовив це з неприхованим жалем; очевидно, всі, хто не знав про «земляних людей», здавалися йому нещасними, обійденими долею.
Цей ентузіаст був невисокий на зріст, рудуватий, у поношеній тілогрійці, стоптаних чоботях, і, дивлячись на нього, хотілося посміхнутися. Та в той же час він викликав симпатію, як усі люди, що живуть великою мрією чи великою справою, і стоять вище будь-яких життєвих дрібниць.
— Гаразд, — мовив я, перезирнувшись з Берьозкіним. — Ми слухаємо. Але майте на увазі, хроноскоп призначений не для авантюр. Він може служити тільки великій меті!
Я вважав, що моє попередження спантеличить і збентежить Дягілєва, але той, на наш превеликий подив, одразу ж заспокоївся.
— Тоді ви сьогодні ж полетите зі мною, — впевнено заявив він.
Ми нічого не відповіли, вирішили спочатку вислухати археолога.
— Отже, ви нічого не чули про «земляних людей»? — перепитав Дягілєв; очевидно, йому важко було примиритися з цією думкою. — А тимчасом це одна з найцікавіших сторінок в історії Північного Сходу Азії…
— Або ви перебільшуєте, — не витримав я, — або самі тільки-но дізналися про «земляних людей». Історією Півночі я займаюся вже не один рік.
Археолог посміхнувся.
— Я особисто давно вірив у «земляних людей», але відкрили їх зовсім недавно. Оце тільки-но відкрили…