Дочка Чарівниць
- Автор: Тераковская Дорота
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-274-1
- Переводчик: Дзвінка Матіяш
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дочка Чарівниць». Краткое содержание книги:
…бо саме тоді кордон Великого Королівства, у День Закопування Зброї, перетнуло численне військо Загарбників — його ніхто не затримав, адже на кордоні не було варти. Були це об’єднані Князем Урґхом прикордонні племена із сусідніх Великих Степів. Урґх, дикий і жорстокий вождь невеличкого кочового племені, віддавна заздрісно спостерігав за ситим і мирним Великим Королівством. Бо, окрім нього, куди лишень сягало око і могли домчати бистрі коні, ніде в цьому світі не було держави, такої багатої, з таким ладом і такими чудовими правителями. За межами Великого Королівства простягались лишень Великі Степи, де жила сила-силенна кочових племен, що постійно гризлись і воювали одне з одним. Між ними точились криваві війни, вони крали одне в одного худобу, жінок, дітей та постійно пересувалися з місця на місце. Ці племена, що прагнули лишень воювати і грабувати чужі багатства, неспроможні були створити щось тривке. Не вміли збудувати дім, не обробляли землі, не мали власної культури чи техніки. А ті жалюгідні технічні здібності, що у них були, використовували тільки з однією метою: вигадували все складнішу зброю. І тим охочіше й пильніше поглядали на багате Велике Королівство. Однак ніколи жодне із племен, чи навіть всі разом узяті, не мало шансів подолати цю могутню державу. Ніколи — до тієї миті, доки король Люіль у шляхетному, але фантазійному пориві не позбавив свою країну будь-якого захисту, наказавши знищити всю зброю… І від того дня очі варварів все пильніше придивлялися до досі непереможного Великого Королівства. Вони довго не відважувалися на нього напасти. За наказом одного з Урґхів довго чекали слушної миті…»
— То, виходить, Люіль XXIII приніс біду своєму народові, забравши у нього зброю? — спитала Дівчинка.
— Це надто суворо сказано, — зітхнула Чарівниця. — То був справді великий король. Але часто так буває, що у когось народжується Ідея, яка, однак, приходить на світ запізно, аби щось змінити. Або зарано, і тоді вона несе із собою незумисне Зло. Ідея Закопування Зброї з’явилась раніше років принаймні на двісті. Спершу слід би було цивілізувати Великі Степи, а про це король не подумав…
«Рід Урґхів був родом найдикішим, найжорстокішим і при цьому — найхитрішим. Черговий вождь вирішив, що настав слушний час для Загарбання — а було це тоді, коли вся зброя Великого Королівства вже кілька десятків років лежала, закопана у землі. До того ж лицарського віку досягло нове покоління юнаків, які ніколи не бачили справжньої зброї, ніколи не припоясували залізного меча і не вміли ним користуватися. Знали тільки, що робити з дерев’яними мечами: їх треба раз на рік спалювати у день свята.
Отож нащадок роду Урґхів об’єднав навколо себе всі племена і з сотнею тисяч диких войовників увірвався у безборонне Велике Королівство. Вигляд цих бородатих вояків — напівдиких, вбраних у шкури, озброєних величезними залізними мечами, довгими списами, луками й гострими ножами на таких же диких здоровенних вороних конях — так перелякав мешканців Великого Королівства, що вони не спромоглися навіть поховатися у своїх оселях. Сотні їх відразу загинуло. У святкових прегарних одежах, у вінках з квітів мертві тіла лежали на майданах, ринках і лугах — там, де мешканці вкотре святкували День Закопування Зброї. Міцно тримаючи дерев’яні мечі — наче на глум — у мертвих захололих руках.
Цього дня від рук загарбників загинула третина мешканців Великого Королівства. Було вбито також короля Люіля XXIV, його дружину і двох синів. Ще довго їхні тіла дикі коні волочили головними вулицями столиці. Тільки королівна Люелле з Придворним Магом зникли. Проте дехто клявся, що на власні очі бачив також і їхні тіла — серед трупів тих, кого вбили на Великому Майдані в Арджані.