У лісі-лісі темному
- Автор: Веа Рут
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-66-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «У лісі-лісі темному». Краткое содержание книги:
За дві доби вона, зранена та скалічена, приходить до тями в лікарняній палаті й із жахом усвідомлює, що нічогісінько не пам’ятає… Хоча й відчуває: трапилося щось жахливе!
— На сніданок йому завжди можна давати половину банана, — вела Мелані. — Якщо даватимеш виноград, розріж його навпіл.
Прокралася повз неї і пішла нагору сходами. Фло стояла спантеличена.
— Що? Що трапилося?
Минувши сходи, я забігла до ванної кімнати, ляснувши за собою дверима. Я стала навколішки біля унітазу й блювала. Блювала доти, доки мої нутрощі не спорожніли.
Господи, я п’яна. П’яна настільки, щоб піти вниз і дати Ніні ляпаса. Стерво, так майстерно вилила на голову лайна. Вона не знала всього про мене з Джеймсом, проте мала достатньо інформації, щоб зрозуміти, в яку огидну ситуацію втягує мене та Клер.
Тієї миті я ненавиділа їх усіх. Ніну — за її дратівливі й колючі запитання, Фло та Тома — за те, що ледве не з’їли мене очима, поки я пила. Я ненавиділа Клер за те, що вона змусила мене сюди приїхати. Проте найбільше я ненавиділа Джеймса. Ненавиділа за те, що він освідчився Клер і випустив усе назовні. Навіть бідолашну Мелані ненавиділа — лише за те, що вона тут.
Знову звело шлунок, проте він був порожнім. У роті вчувався мерзенний присмак текіли, я підвелася і сплюнула в унітаз. Змила за собою, підійшла до дзеркала, прополоскала рот і вмилася. На блідому обличчі зосталися сліди від плямистого гарячкуватого рум’янцю та ляпки туші.
— Лі? — стукіт у двері. Я впізнала голос Клер і заховала лице в долоні.
— Ще х-хвилину, — я заїкалася. Не мала з тим проблем зі школи. Якимось чином мені вдалося це приховати разом із сумною й дивакуватою особистістю Лі, котра лишилася в Редінгу. Нора ніколи не заїкалася. Зараз я знову перетворювалася на Лі.
— Лі, пробач. Ніні не варто було…
«Іди до біса! — роїлося у думках. — Дай мені спокій».
З коридору долинали голоси. Туалетний папір тремтів як шалений, поки я намагалася щось зробити з чорними плямами від туші.
Як це жалюгідно. Ніби я знову в школі — дівчачі бійки та суперечки. Я присяглася більше не повертатися. Яка жахлива помилка. Яка страшенна, мерзенна помилка.
— Пробач, Норо, — суміш алкоголю та занепокоєння від Ніни. Принаймні так прозвучало. — Я й гадки не мала… будь ласка, виходь.
— Мені час спати, — відповіла їй. У горлі боліло від блювотиння.
— Лі-Норо, благаю тебе, — додала Клер. — Вилазь. Мені шкода, Ніні шкода.
Зробила глибокий вдих і клацнула замком.
У яскравому світлі ванної стояли дві підлі постаті.
— Лі, будь ласка, — Клер узяла мене за руку. — Ходімо вниз.
— Усе гаразд, — запевнила я. — Чесно. Я справді стомлена. Прокинулася о п’ятій, щоби встигнути на потяг.
— Гаразд, — Клер неохоче відпустила мою руку. — Тільки, якщо ти не лютуватимеш.
Зуби заскрипіли. Заспокойся. Тобі цей гамір зараз ні до чого.
— Ні, не б-б-буду я лютувати, — я спробувала додати голосу легкості. — Я лише втомилася. Чищу зуби, побачимося вранці.
Пропхалася повз них до спальні, щоб узяти косметичку, і повернулася до ванної кімнати. Ніна стукала ногою по паркету.
— Ти не жартуєш. Ти зістрибуєш? Господи, Лі, це ж був лише жарт. Єдина, хто мав би обуритись, — це Клер. Проте з нею усе гаразд. Ти що — втратила почуття гумору за ці роки?
Прокрутила в голові всі можливі варіанти відповіді. Це не був жарт. Вона пречудово знала, що це для мене означало, й навмисне піднесла Джеймса на тарілочці саме тієї миті, коли я не змогла б ні ухилитися, ні вигадати щось, щоб зам’яти чи залагодити ситуацію.
Але навіщо? Як справжнісінька ідіотка, я заковтнула черв’ячок і по команді вибухнула. Справу зроблено.
— Я не зістрибую, — втомлено відповіла. — Уже по півночі. Я прокинулася о п’ятій. Будь ласка, я лише хочу спати.
Зрозуміла, що мої слова звучать благально. Так, ніби я виправдуюся, намагаюся виправдатися за те, що лишаю вечірку. Нерви були на межі. Нам уже не по шістнадцять. Ми не мусимо зависати, ніби нас пов’язує невидима пуповина. Кожен пішов своїм шляхом і вижив. Те, що я піду спати, не може безповоротно зіпсувати дівич-вечірку Клер. Не мушу аргументувати свої рішення так, ніби я в суді.
— Я йду спати, — повторила знову.
Пауза. Клер та Ніна подивилися одна на одну, Клер кивнула: ок.
Із незрозумілої на те причини, це єдине слово роздратувало над усе. Мені було відомо, що це не так згода, як дозвіл. По шкірі пробігли мурашки. Я не твоя річ, щоб крутити нею, як тобі заманеться.
— Добраніч, — проштовхалася між ними й зайшла до ванної кімнати. Крізь шум води та шерхіт зубної щітки я чула їхнє шепотіння. Навмисне не виходила в коридор. Стояла, змивала недбало туш. Голоси стихли, а за ними й тупотіння сходами.