Убивство у Мюнхені. По червоному сліду
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- Переводчик: Микола Климчук
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Краткое содержание книги:
Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі. Це драма людини, яку держава змусила зрадити власну сім’ю, народ, навчила вбивати співвітчизників. Переконавши себе в тому, що служить вищій меті, Сташинський піднявся на вершину кілерської ієрархії, здобув визнання на найвищому рівні, але постав проти держави, яка контролювала його протягом усього життя.
Чергове завдання куратор дав Богдану на початку січня 1959-го: поїхати в Мюнхен і з’ясувати адресу Бандери. Тоді Сташинський вдруге почув ім’я Степана Попеля. Сергій Деймон сказав, що Бандера найімовірніше живе під цим прізвищем. КДБ знав попередню адресу Бандери, але її треба було перевірити. Сташинський вилетів до Мюнхена з новими документами на ім’я Ганса Йоахіма Будайта. Він швидко з’ясував, що людина, яку він бачив у Роттердамі, за відомою чекістам адресою не живе.
Формально завдання було виконано. Богдан міг повертатися до Берліна, але останньої миті проявив ініціативу і подивився телефонний довідник Мюнхена. Там справді значився телефон і адреса якогось Стефана Попеля – Крайтмайрштрасе, 7. Невже це той самий Попель? Наступного ранку Сташинський був на Крайтмайрштрасе. В арці будинку номер 7 він побачив знайомий «Опель-капітан» і чоловіка, який порався біля машини. У списку мешканців будинку значилося ім’я Стефан Попель. Пізніше Сташинський побачив те саме авто біля будинку українських націоналістів на Цепелінштрасе. Сумнівів не лишилося: Стефан Попель з Крайтмайршрасе, 7 – це Степан Бандера. Деймон не міг повірити. «Нарешті ми вийшли на слід Бандери», – радісно сказав він Сташинському.
Полковник Іщенко слухав дуже уважно, хоч знав цю історію майже напам’ять. Перш ніж послати навесні 1958 року Сташинського в Берлін по нові публікації Стефана Попеля, Деймон майже місяць провів у Москві, консультуючись з начальством про операції в Карлхорсті. Бандера в КДБ проходив під кодовим ім’ям «Політик». Убивство називалося «спеціальним заходом»[67].
Вислухавши Сташинського, Іщенко сказав, що прийнято рішення «ліквідувати» об’єкт так само, як два роки тому Сташинський ліквідував Ребета. Богдан застеріг, що, на відміну від Ребета, Бандера озброєний і має охоронця. Полковник відповів, що йому видадуть вдосконалену модель пістолета з двома стволами. Якщо виникне потреба, Сташинський зможе ліквідувати й охоронця. «На мої заперечення він не звернув уваги. Я мав це зробити, як саме – це моя справа. Він сказав, що замах мені вдасться», – згадував Сташинський. Вони випили шампанського за успіх. Сташинському згадався схожий епізод з популярного радянського фільму про долю розвідника[68].
Іщенко сказав Сташинському, що не годиться, побачивши Західну Європу, не подивитися Москву. КДБ часто перед відправленням за кордон влаштовувало агентам екскурсії символічними місцями – Червона площа, Кремль, мавзолей Леніна. Перед поїздкою до Франкфурта для ліквідації Георгія Околовича Ніколая Хохлова зводили в мавзолей подивитися на мумію засновника комуністичної парії і радянської держави. Іщенко дав Сташинському пропуск на першотравневий парад на Червоній площі. Він бачив паради в Києві і Львові, але столичний був набагато масштабніший. Сташинського особливо вразила демонстрація нової військової техніки. Він стояв на трибуні проти мавзолею і добре бачив Микиту Хрущова, людину, яка ніяк не могла забути Бандеру. Тепер доля і обставини об’єднали їх в одній справі: убити Бандеру[69].
Перед від’їздом із Москви Сташинському видали новий удосконалений пістолет-спрей. Зброя мала два стволи, стрілок міг прибрати не тільки об’єкт завдання, а й охоронця. Полковник Іщенко, чекіст-аристократ, сказав Богдану повертатися до Берліна й чекати наказу. Сташинський повернувся у свою кімнату на Марієнштрасе і почав пити. Наказ прийшов у середині травня. Москва хотіла ліквідувати Бандеру якомога швидше. Сташинський отримав від Деймона документи на ім’я Будайта, нову зброю, пігулки й ампули з протиотрутою. Куратор дав набір відмичок для відмикання дверей будинку Бандери. Під’їзд – ідеальне місце для операції, сказали йому в Москві. Але якщо дозволятимуть обставини, то двір будинку теж годиться – все на розсуд агента.
Кілька днів у Мюнхені минули для Богдана досить монотонно. Вранці він стояв під будинком Бандери, а близько одинадцятої години переходив на Цепелінштрасе, де Бандера працював. Він кілька разів бачив об’єкта, переважно у супроводі охоронця. Та якось він спостеріг, як Бандера повертається додому сам. «Опель-капітан» проїхав біля Богдана по Крайтмайрштрасе до сьомого будинку, повернув в арку до гаражів. Сташинський вийняв зброю з кишені і зібрався виконати завдання, але в останній момент передумав. Щоб відрізати собі шлях, він вистріляв пістолет у землю і викинув його у той самий струмок у Гофгартені, де втопив зброю, з якої півтора роки тому вбив Ребета.
67
Личное дело № 301: Майор Деймон, Алексей Филимонович, ф. 12, д. 17587, Архив СБУ, Киев; Алексей Деймон, “Справка по делу “Скорпион”, 14 мая 1968, Дело оперативной разработки. Кличка “Тарас”, т. 7, л. 191–195.
68
Московські вбивці, 186–187; Anders, Murder to Order, 45.
69
Московські вбивці, 185–187; Николай Хохлов, Право на совесть (Франкфурт, 1957) <http://www.litmir.net/br/?b=103224&p=108>.