Стрибок у ніщо
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонный
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
Про цю незвичайну міжпланетну подорож розповідає в своєму науково-фантастичному романі “Стрибок у ніщо” талановитий російський радянський письменник Олександр Бєляєв.
“Стрибок у ніщо” свого часу високо оцінив К. Е. Ціолковський. “З усіх розповідей на тему про міжпланетні мандрівки, оригінальних і перекладних, — писав великий учений, — роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і оригінальним”.
Хмари повільно пропливли на захід. Вершина підкови чітко вимальовувалася на чистому голубому небі. Задерши голову, Ганс пильно вдивлявся в підкову, але раптом спіткнувся і впав. Чийсь гортанний сміх, співуча говірка… Перед Гансом стояли індійці в дірявих ковдрах, накинутих на напівголі тіла. Ганс усміхнувся. Індійці посміхнулись у відповідь, блиснувши білими зубами. Вони показували руками на вершину підкови і на лід під ногами. Так, так. Ганс заґавився. Розуміючи свою провину, кивнув головою і підвівся. Індійці пройшли мимо і гукнули вслід кілька, мабуть, застережливих слів. Чотири негри пронесли на плечах величезну колоду.
— Механізація! — процідив Ганс.
Він одійшов убік і, притулившись до стіни рубленого будиночка, що пахнув свіжою сосною, знову втупився очима у вершину підкови. Кінці вилок були з’єднані тонким, мов нитка, майданчиком. Над ним висіли дроти антени.
“Ну, звичайно, це метеорологічна обсерваторія і радіостанція. Для польоту треба вивчити атмосферні умови Стормер-Сіті”.
Раптом Ганс побачив чорну падучу цятку. Вона рухалась з самої вершини вздовж смуги, не відділяючись од неї.
“Ось воно що! Виявляється, підкова не тільки радіо— і метеостанція, але й лабораторія для випробування падучих тіл”.
Чорна цятка долетіла донизу, попала на закруглення, промчала по ньому, з розгону злетіла на другу смугу підкови, знялася догори, полетіла вниз, знову на закруглення, перейшла на першу смугу, знову вгору і так гойдалася, наче маятник із згасаючими коливаннями. Коли, нарешті, цятка зупинилась посередині закруглення, Ганс побачив, що це вагонетка. Стало зовсім цікаво. Можливо, там, усередині, є люди. Добре погойдатися б на такій гойдалці. Це навіть потрібно. Адже політ на ракеті — також зліт і падіння. Зліт з Землі в небо, падіння з неба на планету. “Так, ми повинні вивчити вплив невагомості на організм…” Ганс уже майже біг до підкови. Але вона ще була далеко. Він бачив, як з кабіни вийшов чоловік і швидко попрямував до контори, де працював Коллінз.
Засапавшись, Ганс підбіг до масивної бетонної основи підкови. Вагонетка вже повзла вгору, мов кабіна ліфта. Ганс збіг по містку на бетонну платформу і оглянув закруглення підкови. Дві рейки. Радіус закруглення — п’ятнадцять метрів. “Якщо висота триста метрів, то підняття і падіння має тривати аж п’ятнадцять секунд. Непогано. Але хай йому біс! При висоті триста метрів, радіус закруглення п’ятнадцять, — це виходить перевантаження через відцентрову силу на закругленні в сорок разів. Розплющить, мабуть…”
Під майданчиком загриміло, загуло, і Ганс побачив, як одна смуга велетенської підкови від’їжджає од другої. Радіус закруглення збільшився до шістдесяти метрів. “Це інша річ. Тепер перевантаження буде всього в десять разів. Приблизно те саме, що ми відчуваємо, коли летимо на санях із стрімкої гірки”.
Знову гуркіт і шум моторів споруди. Радіус зменшився до двадцяти метрів.
“Тільки б мені не запізнитись — скотитися цим рейсом…” Ганс швидко ввійшов у приміщення, над яким тягнулися троси ліфта. Показав метисові в оленячій куртці синій квиток. Метис кивнув головою і мовчки махнув рукою на кабіну ліфта. Ганс увійшов. Кабіна здригнулась, і підйом почався.
Ганс наче підіймався на повітряній кулі. Перед його очима знову постав увесь Стормер-Сіті. Незабаром з-за гірського пасма показався океан. На півночі, сході і півдні височіли Анди.
Ліфт зупинився. Ганс вийшов з кабіни на відкритий майданчик. Ух! Тут ще холодніше. І який злючий вітер! Зате орлиний кругозір. На широкому майданчику, який знизу здавався ниточкою, що з’єднує “ніжки” велетенського камертона, було встановлено флюгери, анемометри, барометри, термометри… Вітер жалить обличчя. Швидше в будку! Зустрічає товстун. Киває головою, наче давньому знайомому. Вінклер уже попередив по телефону. Звичайно, можна оглянути і спуститись униз.
Посеред кімнати стоїть вагонетка над люком, готова до падіння. Двері відчинені. Ганс заглядає всередину, входить. Двері за ним зачиняються.
Тут було тепліше. На стелі — електрична лампочка. Вікон нема. Підлога вкрита лінолеумом. Стіна біля дверей заставлена ящиками, в яких сиділи піддослідні маленькі тварини, птахи, комахи. Такі самі ящики стояли біля стіни ліворуч.
Коло стіни напроти дверей містились апарати — ваги, шафка. До четвертої стіни був прикріплений гамак. Поряд з гамаком стояли три пригвинчені до підлоги глибокі, зручні крісла з ремінцями, як на літаках, в кутку — пружинні ваги особливої конструкції на залізному стрижні — циферблат з стрілкою, що показувала зміну ваги.