Стрибок у ніщо
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Д. М. Прикордонный
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Стрибок у ніщо». Краткое содержание книги:
Про цю незвичайну міжпланетну подорож розповідає в своєму науково-фантастичному романі “Стрибок у ніщо” талановитий російський радянський письменник Олександр Бєляєв.
“Стрибок у ніщо” свого часу високо оцінив К. Е. Ціолковський. “З усіх розповідей на тему про міжпланетні мандрівки, оригінальних і перекладних, — писав великий учений, — роман О. Р. Бєляєва здається мені найбільш змістовним і оригінальним”.
— Адже. й поїздки в поїзді пов’язані з небезпекою, — зауважив він. — Не думаю, щоб сам політ у ракеті був небезпечним. Але в разі посадки на планету нас, звичайно, чекає багато несподіванок. І я дуже вдячний процесорові Кінбруку, який заздалегідь інформував вас про деякі незручності, що мають місце на тих планетах. З астрономічних питань вашому авторитету, звичайно, повірять більше, ніж мені.
— Але куди ж ви нас висадите, хай вам біс? Пробачте, міледі, за неласкаве слово, — сказав Стормер.
Всі з напруженою увагою чекали, що скаже Цандер.
— Нікуди. Я вважаю, що найвигідніше і найбезпечніше саме ніде не висаджуватись.
— С… с… стрибок у ніщо? — спитав Маршаль з гіркою іронією, якої не зрозуміли.
— І саме тому я й намагався збудувати такий міжпланетний корабель, на якому можна було б підтримувати кругообіг речовин. Ракета матиме оранжерею метрів п’ятсот завдовжки, яка дасть нам потрібні для харчування рослинні продукти і кисень для дихання.
— Харчуватися самими суницями? — спитала Амелі. — Я згодна.
— Для любителів поїсти ситніше ми візьмемо продуктів місяців на три, на п’ять. Якщо мені пощастить цілком здійснити винахід, який я зараз закінчую, то, можливо, тільки цих тримісячних земних запасів, не беручи до уваги оранжереї, вистачить нам хоча б на два-три десятки земних років.
— Ви вважаєте, що в ракеті для того, щоб наїстися, буде досить гомеопатичних доз?
— Я не збираюсь урізувати порціон на жоден грам.
— Отже, тоді збираєтесь повторити євангельське чудо, коли було нагодовано п’ять тисяч чоловік п’ятьма рибами і трьома хлібами?
— Так, якщо хочете, чудо.
— Але в чому ж воно полягає?
— В тому, щоб “розтягти” в ракеті час, мов резину. Тоді як на ракеті минатимуть дні, на Землі — місяці і, можливо, роки.
Круглі очі Стормера вийшли з орбіт: цього ще не вистачало, щоб Цандер з’їхав з глузду.
— Ви, здається… трошки…
— Збожеволів? — полегшив Цандер завдання Стормера.
— Я розумію містера Цандера, — сказав Джільбер, потираючи лоба. — Спосіб уповільнити плин часу справді існує. Це — прискорити рух. Але, містер Цандер, щоб створити таку різницю між плином часу на Землі і в ракеті, потрібна швидкість, близька до швидкості світла.
Цандер кивнув головою.
— Я не кажу, що розв’яжу це завдання, але, мені здається, я близький до його розв’язання, — промовив він.
— Промениста енергія? Радіохвилі? Внутрішньоатомна енергія? — закидали питаннями Цандера.
— Це поки що секрет, — відповів він. — І якщо мені пощастить оволодіти справді неймовірною швидкістю, тоді ми зможемо побувати навіть не на одній планеті і на власні очі впевнитися, чи можливе на них життя.
— Ще б пак! — вигукнув Кінбрук, глузливо посміхаючись. — Летячи зі швидкістю світла, ви за півтори секунди промчали б повз Місяць, а восьми з половиною хвилин вам вистачить, щоб досягти Сонця.
— Справді, — сказав Джільбер, — коли б ви летіли з швидкістю трохи меншою, ніж швидкість світла, то час у ракеті уповільнився б порівняно з земним. Поки на вашій ракеті мине близько року, на Землі може минути десять або навіть сто років.
Розмова пожвавилась. Крім астрономів і Цандера, ніхто не розумів, як може час линути то швидше, то повільніше; але сама думка дуже всіх зацікавила. Подумати тільки — адже так можна якоюсь мірою керувати і земним часом, примушуючи його линути то швидше, то повільніше.
— Коли я повернусь на Землю через місяць-другий, то застану свого Отто старезним дідом, а сама лишусь такою ж молодою. Правда, пане Цандер?
— І якщо земні справи складуться несприятливо, ми можемо закласти на якійсь планеті основи нового людства, — промовив Шнірер, що просидів цілий вечір мовчки. — Створити нову цивілізацію, без машин, без техніки.
“Сто років за два роки! — думав Стормер. — За цей час давно подохнуть усі мої заздрісники, вороги і судді, і сама справа про мене спопеліє в архівах суду. Чудово, хай йому чорт! А якщо все це загине, ми уповільнимо політ — прискоримо плин часу, щоб не дуже відстати од земних справ, і повернемось на Землю в найвигідніший для нас момент”.
— Я вважав би за краще повернутись на Землю і побачити на ній тріумфуючих “могікан”, — сказав він. — Але якби всупереч сподіванням нам довелося висісти на якійсь планеті, то треба було б дуже розумно братися до організації цього самого нового суспільства. Я пропоную такий проект. Ми візьмемо з собою в ракету, так би мовити, всю квінтесенцію конче потрібних практичних знань. У найстислішому, конспективному плані ми викладемо всі потрібні знання: математику, астрономію, медицину, біологію, ботаніку, географію.