Танці утрьох

— Чимало, — дещо пожвавішав Гретинський. — А в мене, уявіть собі, сто вісімдесят.

— По відомостях у вас сто вісімдесят, але на руки ви отримуєте значно більшу суму. Ну та Бог з цим, я ж не податковий інспектор, облишмо цю тему.

Гретинський у відповідь лише зневажливо посміхнувся.

Я встав, обминув Осетинського і підійшов до тумбочки, де закипів електричний чайник.

— Ви, людина, що має високооплачувану цікаву роботу, стали жертвою пагубної пристрасті, як герой дешевої мелодрами.

— Я б просив не ображати мої почуття, — тремтливим голосом зауважив Гретинський.

Настав час, коли слідчому потрібно йти ва-банк, щоб розколоти підозрюваного.

— Почуття?! — вигукнув я і з гуркотом відставив чайник убік. — Почуття?! Це в Марини були почуття, вона думала, що ти любиш її!

Я хутко перетнув кабінет і підійшов до вікна.

— Вона тебе зробила таким, яким ти зараз є, а ти? Ти… Та тобі гріш ціна, злигався з Воробйовою — ясна річ, з погляду безпринципного молодчика це нормально, вона молодша, гарніша, Марина ж для тебе застара — от ти й відбився від берега. Я б ще зрозумів, якби ти був професійним альфонсом! Але ж той, на противагу тобі, знає, чого хоче, обібравши наречену, зникає, залишивши на подушці втішливу записку. Але ти — профан, ти захотів відразу всього! Я геть не дивуюся тій купі дурниць, яких ти наробив під час убивства! По-перше, ти недбало протер пістолет і на ньому залишився відбиток твого великого пальця. По-друге, ти, звичайно, щоб збити з пантелику слідчих, стер усю інформацію з жорсткого диска, але знову ж наслідив — на клавіші «дубльве», з якої, як тобі добре відомо, починається набір слова «мішок».

Я безсоромно брехав, мені було гидко, але, почавши грати, я повинен був докрутити сценарій до кінця.

— По-третє, і Це головне, ви даремно так довго крилися з Воробйовою. Вона, до речі, в усьому зізналася. Між нами кажучи, вона значно розумніша за тебе, — сказав я, сподіваючись зачепити Осетинського за живе. — І якщо й надалі вона поводитиметься так само розумно, у неї є всі шанси виступати у цій справі лише свідком. А в тебе поки що є тільки одна можливість — отримати пожиттєве. Ти мені, чесно кажучи, не дуже подобаєшся, але як чоловік я можу тебе зрозуміти. Я ще не встиг повідомити начальству про її зізнання, і, зрозуміло, ця розмова теж залишиться між нами. Усі знають, що щиросерде зізнання пом’якшує провину, але мало хто знає, наскільки насправді воно зменшує покарання. Отож, якщо зараз тобі світить вічне життя у в’язниці, то у разі твого визнання і зізнання своєї провини в суді, ти зможеш легко відбутися десятьма чи навіть вісьмома роками — якщо ми з тобою знайдемо обставини, що зменшать провину, а в цьому я посприяю. Поводитимешся добре — випустять років через шість, а пощастить з амністією — то й раніше.

Я замовк, утупився у брудне, не мите роками вікно, що виходило у внутрішній двір. «Клюне чи ні?» — розмірковував я і боявся обернутися. Мені здавалося, що Гретинський розсміється мені в обличчя. Натомість він мовчав. Я вирішив блефувати до кінця — біс із ним, хай сміється.