Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Укріплене з довгих боків подвійними кам’яними стінами, святилище біля с. Сусаніне у Західному Криму мало ступінчасту конструкцію. У підошві зовнішнього фасу північної стіни виявлено два антропоморфні ідоли, поставлені вертикально. Після кількох добудов біля східної поли цієї споруди було здійснено поховання під кам’яною закладкою.

В окремих випадках спостерігається концентрація до п’яти довгих могил у складі однієї курганної групи. Тут можна говорити вже про своєрідні ансамблі святилищ — культові центри племінного, а може, і міжплемінного рангу. Взірцем є ансамбль довгих могил на верхівці Мамай-гори понад Кам’янкою-Дніпровською Запорізької області, біля відомої переправи через Дніпро. Оскільки курганний обряд поховання за доби бронзи був поширений на всіх теренах України, то й культові споруди в курганах використовувалися різними етнічними групами населення.

Інформація щодо культових споруд на поселеннях набагато бідніша. Дві з них досліджені на праслов’янському селищі Пустинка на Дніпрі, на північ від Києва. Споруди були розташовані у центральній частині селища. Перша з них мала форму ротонди. У середині кільця, утвореного десятьма стовпами, був довгастий рівчачок, засипаний уламками обпалених зернотерок. Серед них знайдено фрагменти кераміки з рослинним мотивом та відбитками зерен. Форма другої споруди — п’ятикутна, заглиблена на 1,25 м у материк. У центрі трикутної прибудови виявлено жертовник круглої форми (діаметр 0,5 м), засипаний попелом, поряд — розвал пишно орнаментованої посудини. У п’ятикутному приміщенні знайдено два вогнища та шість лунок із перепаленими кістками. Аналіз здобутих матеріалів свідчить про те, що перша споруда була пов’язана із землеробським культом, а друга — з культом мертвих. Наземну споруду із жертовником виявлено також на Почепському селищі прабалтів, синхронному Пустинці (рис. 181)[424].

В ареалі розселення північноіранських племен, на селищі Усове Озеро в заплаві Сіверського Дінця культове місце досліджене у найвищій відмітці берега, збоку від жител. На вирівняному майданчику розміщувався жертовник — вимостка з кісток тварин, покладених на прошарок світлого піску з домішками білої глини. Костище мало прямокутну форму і було орієнтоване з північного сходу на південний захід, розміри — 1,8 х 1,5 м. Серед знахідок — два крем’яні ножі, шматочки обпаленої глини, кераміка, абразивний камінь. Довкола жертовника зафіксовано багато попелу.

До культових відносять також зольники. Виявлені вони іще 1918 року в с. Білогрудівка біля Умані, залишені праслов’янським населенням. Найліпше досліджені зольники, що поряд із селищем Собківка Кіровоградської області. Між житлами та зольниками (а їх тут виявлено 34) протікав струмок. За зовнішніми ознаками зольник нагадує невеличкий курган, але не містить у собі поховань. В основі кожного зольника залягає шар золи 0,3—1 м завтовшки. Він містить культурні залишки або кілька зольних плям. Зверху зола перекривалася конусом чорнозему глибиною 0,2— 0,8 м. Численні знахідки (уламки невеликих посудин, багато мініатюрних малих, прясла, глиняні “палянички”, статуетки, крем’яні вкладні до серпів, окремі вироби з кістки та бронзи) концентруються у зольному шарі та відсутні у чорноземі).