Фантастика Всесвіту. Випуск 3

А правда полягала в тому, що, за уявленнями тієї доби, Флорентіно Аріса давно переступив межу, за якою починається старість. Йому вже йшов п’ятдесят сьомий рік, і він вважав, що всі прожиті літа подарували йому багато радості, адже то були літа кохання. Але жоден чоловік у ті часи не наважився б виставити себе на посміх, удаючи молодого в такому віці, хай би навіть справді був або виглядав молодшим за свої літа, і так само кожен посоромився б признатися, що досі нишком журиться за безтурботними звичаями минулого століття. Тоді мало хто прагнув здаватися молодим: кожен вік диктує свою моду вбрання, але мода старості приходила незабаром після молодих літ і супроводжувала людину до самої могили. Старість вважали не так віком, як проявом суспільної гідності. Молодики вдягалися, як і їхні діди, щоб надати собі поважного вигляду, рано починали носити окуляри, а ціпок ставав неодмінною приналежністю майже кожного, кому виповнювалося тридцять. Що ж до жінок, то вони знали лише вік до одруження, який ніколи не заходив за двадцять два роки, і вік вічної самоти (для тих, котрі лишалися старими дівами). Жінки заміжні, жінки-матері, жінки-вдови, жінки-бабусі належали до зовсім іншої породи, яка визначала свій вік не кількістю прожитих років, а відрізком часу, що відокремлював їх від смерті.

Флорентіно Аріса, навпаки, з відчайдушною сміливістю став на прю з підступами старості, навіть знаючи, що йому випала химерна доля виглядати старим ще змалку. Так уже склалося в нього життя. Трансіто Аріса мусила перекроювати й перешивати для нього лахи, які його батько викидав на смітник, отож до початкової школи малий Флорентіно ходив у сюртучках, що обмітали підлогу, коли він сідав, та в міністерських капелюхах, які налазили йому на самі вуха, незважаючи на вату, підкладену зсередини, щоб зменшити розмір наголовка. А що з п’яти років він почав носити окуляри від короткозорості й успадкував від матері її індіанське волосся, настовбурчене й шорстке, мов кінська волосінь, то виглядав він досить-таки екзотично. Та, на його щастя, в країні, де уряд змінювався мало не щодня внаслідок безлічі громадянських воєн, що спалахували одна за одною, шкільні правила стали менш суворими, ніж колись, і в громадських школах серед учнів кого тільки не було — і за походженням, і за суспільним станом. Дітлахи, яких зовсім недавно відлучили від цицьки, приходили в класи, пропахлі порохом барикадних боїв, з відзнаками та в уніформі офіцерів повстанських армій, здобутій як трофей у невідомо яких битвах, з армійськими револьверами, що випинали в кожного на поясі. Чи не кожна бійка на перерві закінчувалася стріляниною, школярі погрожували зброєю вчителям, якщо ті ставили їм погані оцінки на іспитах, а один із них, учень третього року в колежі Жана-Батіста де Ласала і колишній полковник ополченського війська, убив пострілом з револьвера брата Хуана Ереміту, настоятеля громади, бо той сказав на уроці катехізису, що Бог був дійсним членом консервативної партії.