Амадока
- Автор: Андрухович София Юрьевна
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-629-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Амадока». Краткое содержание книги:
Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?
Щоб заробляти на прожиття, Каракіс певний час малював трафарети з візерунками. Робітники артілі використовували ці трафарети, щоб наносити на клейонку скатертин фарбу. Такими цератами в комунальних квартирах накривали кухонні столи. Їх не шкода було різати, пропалювати недопалками, всіляко псувати. Вони не становили жодної цінности. Хоча й міняти ці скатертини на нові рідко хто міг собі дозволити.
У романі «Без ґрунту», що був написаний В. Домонтовичем під час його служби на німецьку окупаційну владу і частинами публікувався в «Українському Засіві» (виданні Відділу пропаганди німецької армії в Україні, редактором якого був Петров), а виданий повністю виявився щойно 1948-го року в Німеччині, йдеться про обставини, що передують руйнуванню радянською владою одного з храмів — так званої «Варязької церкви», зведеної на околиці Дніпропетровська на початку ХХ століття одіозним архітектором Линником.
Степан Линник, описаний головним героєм роману, його колишнім учнем, — брудний дід, який став академіком, так і залишившись селюком, брутальний і жорстокий, кумедний і нестерпний, дивак в обліплених багном ґумаках, фраку й циліндрі, божевільний геній, підстрижений «під горщик» за давньою чумацькою традицією. Втілення митця-максималіста, якого не цікавлять такі нікчемні дурниці, як особисте життя, стосунки, психологія людини, для якого мистецтво — це нескінченне міркування, самозаперечення, пошук абсолютного і знищення індивідуального.
Зведена ним церква — його відповідь у полеміці про вибір: «Барокко чи візантизм, XVII вік чи X–XI, козаччина чи Святослав, Ворскла („Ворскла річка невеличка“) чи великий водний шлях з „варяг у греки“, хуторянство чи маґістраль світової історії, земство чи Софія, ліберальне поступовництво чи вибух і злам».
Навколо долі цієї споруди перехрещуються осі поглядів на ідентичність, мистецтво, історію: чи варто берегти пам’ять, чи, може, більше практичного сенсу в тому, щоби перетворювати її і спотворювати, вихолощувати, зводити до спрощених сувенірних символів, закладати в неї власні значення; або, ще радикальніше — викорінювати її цілковито, безслідно, заради технічного прогресу, знеособлености людських мас і Дніпрельстану? Перетворювати церкву з символу наївної релігійної віри на музей, який свідчить про розвиток і розумовий ріст людини? Чи руйнувати її зовсім, як доказ перемоги над забобонами вчорашнього світу і тяжіння до «уніфікації і централізації», підпорядкованости владі партії? Біля підніжжя кам’яної конструкції точиться конфлікт між ідеологіями і стилями, між світоглядними системами.
Дім, пам’ять, історія, ґрунт: необхідна опора, відповідь на запитання, осердя людської приналежности — чи обмеженість, в’язниця, атавізм, перешкода для руху і справжньої свободи людської індивідуальности?
«Чорний ангел» — це назва пригодницько-психологічного роману Олекси Слісаренка, що був написаний 1929 року. Немає жодних підстав підозрювати, що, відсилаючи до літературного твору з таким заголовком, Віктор Петров мав би на думці саме його.
Стиль, сам підхід до творчости В. Домонтовича (перший роман якого — «Дівчина з ведмедиком» — побачив світ 1928 року) кардинально відрізнявся від Слісаренкових. Домонтович був естетом-модерністом, у творчості якого виразно проступали екзистенціялістські ідеї. Під кінець двадцятих років, коли тиск на культуру з боку влади стає дедалі відчутнішим, коли множаться обмеження й наростають небезпеки, він відкладає свої письменницькі спроби вбік. Соцреаліст Слісаренко, вочевидь, планував затриматися в радянській літературі надовго, тому й дотримувався рекомендацій, сформульованих у постанові Політбюро ЦК РКП(б) «Про політику партії в області художньої літератури» від 18 червня 1925 року. Хоча цілком імовірно, що ці рекомендації збігалися з його баченням.
Багатоплановий і сюжетно непростий роман, багатий на символи й посилання, «Чорний ангел» розповідає історію радянського агронома, який на початку 1920-х років вирішує здійснити прорив у сільському господарстві СРСР. Дія відбувається в невеличкому селі на Волині, де Артем Гайдученко проводить свої наукові експерименти. Його ідея геніяльно проста й безвідмовна: для отримання якомога багатших врожаїв слід мати найкращий чорнозем, а для цього потрібні спеціяльні «расові» бактерії. Агроном прагне домогтися пришвидшеного розмноження цього особливого виду бактерій, тож йому потрібне стале тепло, що прогріватиме ґрунти. З цією метою Гайдученко винаходить особливу вибухівку, яка вивільняє енергію поступово. Одначе цією вибухівкою намагається заволодіти негативний персонаж: бандит і ренеґат Петро, — рідний брат Артема. Петро — отаман контрреволюційної банди, яка веде терористичну боротьбу, маючи на меті створення самостійної та незалежної України. Він і є Чорним Ангелом.