Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Балей припускає, що зганьблення Оксаночки, Шевченкової «любки з дитинячих літ», асоціюється в поета зі зганьбленням його власного щастя. Однак пригода з Оксаною не є причиною мотиву покритки. Навпаки, виробляючи його в пізніших роках, він ніби згадав про дівчину як про свого роду документ, доказ зі світу дійсності для обґрунтування поетичного мотиву. Коли поет дивиться на молоду жінку або дівчину, в нього спочатку пробуджується почуття естетичного захвату, а потім уява перетворює цей образ на образ жінки, змарнованої лихою долею.
В душі поета борються два способи відчування жіночого світу: оптимістичний і песимістичний. У рамках ендиміонського мотиву жінка ясна, тобто «має в собі міць втихомирювання болю, осушування сліз і упоювання щастям». У рамках іншого мотиву жінка стає «олицетворениям недолі, образом болю і муки». Поступово другий мотив переважає. В поемі «Наймичка» два мотиви сходяться. Вони так само зближуються в культі мадонни, що є матір’ю і покриткою водночас. Його мадонна є свята попри те, що вчинила гріх, навіть саме через те, що його вчинила. Балей шукає аналогій і знаходить їх у Рафаеля й Сеґантині. Рафаель поставив материнство на п’єдестал святості, тому що з раннього віку залишився сиротою. Він творить у мистецтві те, в чому йому відмовило життя, «його зображення мадонни є на ділі апотеозою спомину його власної матері». Те ж саме стосується і Сеґантині. Балей посилається на психоаналітичну студію Сеґантині, що її зробив Фройдів учень Карл Абрагам. Той писав, що Сеґантині в дитинстві («дитина-хлопець») відчував до матері амбівалентне ставлення як до «матері-любки». Саме тому її рання втрата мала такий переломний ефект на його життя. В зрілому віці митець шукав повторення любові дитячих років. Звідси починається його культ материнства, який був сублімуванням любові дитини до матері.
Балей уникає категоричних порівнянь і остаточних висновків. Він вважає, що теорія про роль дитячого лібідо ще недостатньо розвинута, й закликає наступних дослідників Шевченка звернути увагу на цю тему. Певний відступ від психоаналітичних традицій можна побачити в тому, як Балей підкреслює, що постать матері-покритки є відблиском самого Шевченка, а не матері поета. На відміну від Сеґантині, Шевченко ніде не говорить про своє ставлення до власної матері. Балей згадує і Фройдову студію про Леонардо да Вінчі, називаючи геніальним здогад Фройда про схожість матері художника до мадонни на одній із його картин. (Балей, однак, нічого не говорить про головну Фройдову тезу в цій праці, яка називається «Леонардо да Вінчі та спомини його дитинства», — про вплив особливо ніжної любові до матері, власне, до двох матерів художника, на пізнішу гомосексуальність італійського митця.) Балей завершує розділ словами про те, що з образом матері-покритки, як і з усміхом Мони Лізи, лишиться «якась дрібка нерозв’язаної тайни».
В четвертому розділі, «Замітки про містицизм в творчості Шевченка», йдеться про релігійність українського поета, яку Балей розуміє в дуже широкому сенсі «як спосібність до дізнавання космічних почувань». Релігійність означає духовну потребу в святих цінностях. Зі святими цінностями передовсім асоціюється жіноча постать дівчини-матері-покритки. Хоча так само до тих цінностей належать і «святі гори Дніпра». Останній розділ теоретично найвразливіший і має віддалений стосунок до психоаналізу.
Важко переоцінити значення Балея в запровадженні психоаналітичного дискурсу в українську критику. Він не побоявся торкнутися найскладнішої і найнебезпечнішої теми української літературної історії — творчості Шевченка. Балей слушно вказав на ті точки в Шевченка, які надаються, навіть вимагають психоаналітичного підходу (дитячий еротизм, самоідентифікація з жінкою), хоча розглянув їх дещо поверхово. Він уникнув глибшого, власне фройдівського розгляду проблеми сексуальності — головного причинного поля всіх учинків і мотивів. Він так само досить мало вживав термінологію та методику психоаналізу. Балей не ризикнув висувати надто сміливі гіпотези й заглиблюватися в дальший пошук причин тих явищ, які цілком правильно окреслив.